І де мої кононівські поля?
Душа благає в тіла інтермецо...
Хай під ногами дихає земля,
А сонце ллє проміння прямо в серце...
Відкрию вітру груди і думки,
Хай віднесе все марне і бентежне.
Наллються скроні тишею... Стежки
Розгорнуться широко і безмежно...
Я розгублю сум'яття серед нив,
Вівчарки білі стерегтимуть спокій...
Щоб світ людей мене не ув'язнив,
Укриюсь неба куполом високим.
Я загублюсь в полях одним одна
І самотину питиму, як каву,
Аж поки в серці забринить струна -
І виповнюсь тоді ущерть, до дна,
Наснагою, якої так жадала...
І де ж мої кононівські поля?!.