Глава 12: Праведники і грішні

Кліффорд і Реніфат лежали вкриті піском біля гірського схилу. Бетфорд і Фоллар, як і раніше, перебували в сильному потрясінні, проте незабаром почали шукати членів загону, які впали. Через якийсь час, хвилин через десять, Реніфат прийшов до тями, а незабаром і Кліффорд.
-Ух, чорт... - висловився Реніфат - у нього сильно боліла спина, а також була вивихнута права нога. Кліффорду пощастило не менше, на його тілі були садна і подряпини, а також боліла спина від падіння, посадка вийшла доволі жорсткою.
-Ти як, цілий? - сказав Реніфат, звернувшись до Кліффорда. Той потроху почав підводитися, проте з першої спроби йому це не вдалося, падіння зі схилу доволі сильно його підкосило, втім як і Реніфата.
-Відносно... - відповів Кліффорд - потім з другої спроби йому все ж таки вдалося встати на ноги, він обтрусив свій плащ від пилу, зняв із себе головний убір у вигляді чіпця, і також обтрусив його. А потім одягнув назад собі на голову.
-Ось це було приземлення звичайно! - вигукнув Реніфат - ми дивом вижили.
-Так, чергове везіння, - сказав Кліффорд, - ну, добре, переведи подих трохи, і повернемося назад до Бетфорда і Фоллара.
-Як скажеш...
Обидва мисливці перебували біля лісу, що прямо біля підніжжя гори, перед тим як повернутися назад до решти, вони виявили невеликий лісовий струмок. Недовго думаючи мисливці вирішили підійти до нього, і попити води, після важкої битви з гарпіями. Мисливці підійшли ближче до струмка, який протікав через ліс, а потім Реніфат присів біля нього, щоб випити води. Він зачерпнув у долоні трохи води, і випив. Вода в струмку була кришталево чиста, а тому можна було не побоюватися, що підчепиш якусь заразу. Слідом за цим Реніфат набрав трохи води у свої долоні, і вмив обличчя. Одразу за ним до струмка підійшов Кліффорд, він також випив трохи води й умився.
-Ух... Освіжає - сказав Реніфат - ну що, будемо повертатися до решти? Чи постоїмо ще трохи й насолодимося прекрасним співом птахів?
-Мені не до птахів зараз... - відповів Кліффорд із похмурим обличчям - Реніфат у відповідь на це усміхнувся - ну як скажеш...
Потім обидва мисливці обійшли гору з іншого боку, підійшовши до гори, вони поспішили повернутися назад до своїх. Бетфорд і Фоллар до того моменту вже перебували поруч зі скарбницею. Щойно Бетфорд побачив, що до них здалеку наближаються Реніфат і Кліффорд, він зрадів, утім як і Фоллар.
-Чорт забирай, ви живі! - радісно вигукнув Бетфорд - радий вас бачити, хлопці!
-Взаємно, Бетфорде, - усміхнувся Реніфат, - міцно нам дісталося...
-Я знав, що ви живі! - додав своє слово Фоллар.
-Не хочу переривати ваші веселощі, але нагадаю, що не так давно ми втратили свого соратника - Бруддо. І повинні вшанувати його пам'ять.
-Ти маєш рацію, Кліффорде... - змінився в голосі Бетфорд - треба було нам тоді зробити привал... Я занадто несерйозно поставився до поранення Бруддо.
-Це ж не твоя провина, Бетфорде, - втішив Реніфат.
-Може й так, але я навряд чи зможу собі це пробачити - серйозно відповів Бетфорд.
-Це вже не важливо - сказав Кліффорд - ми повинні готувати Бруддо до мисливського поховання.
-То є як? - поцікавився Фоллар, він не менше за всіх інших був засмучений втратою у вигляді Бруддо.
-Ми повинні скласти для нього похоронне багаття, і поховати як личить мисливцеві - засмучено сказав Бетфорд - Фоллар і Реніфат, приготуйте похоронне багаття, якраз неподалік є ліс, щоб зрубати дрова. Для рубання дерев можете використовувати мисливські сокири, які є у вас на поясі.
-Думаю, з цим ми впораємося... - сказав Реніфат - пішли, Фоллар.
-Ех, пішли! - відповів той.
Потім обидва мисливці покинули межі печери, і вирушили до лісу під горою. Кліффорд і Бетфорд попрямували до тіла Бруддо. Той уже встиг збліднути, проте на щастя його тіло, як і раніше, не було зачеплене, і не понівечене кимось із гарпій. Вони встали біля тіла Бруддо, а потім Бетфорд сказав кілька слів - мені шкода, що так сталося, приятелю... Ти заслуговував на кращу долю.
-Хлопець знав, на що йшов - додав Кліффорд - як і всі ми...
-Так, але... - сказав Бетфорд - усе одно шкода хлопця.
-З цим не посперечаєшся.
-Скільки загонів ми вже втратили? - задумався Бетфорд, дивлячись на труп Бруддо - два, три?
-Два - сказав Кліффорд - і ті хлопці були не менш досвідчені, ніж наш нинішній загін.
-Вот... - додав Бетфорд - і при всьому цьому їм не вистачило належної майстерності, щоб вижити в бою... Я боюся, щоб із нашим нинішнім загоном не сталося те саме... Мені важко спостерігати, як ми втрачаємо хороших людей.
-Іншого шляху немає, ти знаєш, - сказав Кліффорд, - ми з тобою більш досвідчені в полюванні, щоб протистояти багатьом загрозам, а ці хлопці - ні. І якщо ти не хочеш, щоб слідом за Бруддо ми втратили Реніфата, або Фоллара - ти маєш відповідальніше ставитися до їхнього навчання, і підготовки.
-Ти маєш рацію... - замислився Бетфорд - утім зараз це не важливо... Ми вшануємо Бруддо, і вирушимо назад у Штаб, доповісти про виконання замовлення.
Потім Бетфорд узяв на свої руки труп Бруддо і поніс його до місця, де мало розташовуватися похоронне багаття, просто біля підніжжя гори. Приблизно за годину Фоллар і Реніфат нарубали достатню кількість дров, а потім за вказівкою Бетфорда склали похоронне вогнище, що розташовувалося просто під горою, і недалеко від лісу.
-Живописне місце... - із сумом у голосі говорив Бетфорд - не даремно ти, приїхавши сюди, відзначив усю красу тутешньої природи, Фоллар... Чудове місце для того, щоб розвіяти за вітром прах нашого соратника.
-Так... - відповів Фоллар - але я не думав, що саме в цьому чудовому місці нам доведеться ховати свого товариша...
-Ніхто не думав... - сказав Бетфорд - але реальність така, що кожен із нас може померти в будь-який день, особливо з таким ремеслом як у нас...
-Це точно... - із сумом у голосі промовив Реніфат.
-Я ось що хочу сказати, друзі, - почав виголошувати жалобну промову Бетфорд, - щодня всі ми перебуваємо на межі, між життям і смертю... Уже з таким ремеслом нам довелося пов'язати своє життя... І хто знає, можливо, незабаром ми приєднаємося до нашого доброго товариша, Бруддо - однак, хотілося б, щоб це сталося якомога пізніше... Особисто від себе хочу сказати про Бруддо кілька слів - сказав Бетфорд, дивлячись на зблідле тіло Бруддо - ти був чудовим товаришем для всіх нас, гарною людиною, і, безсумнівно, ти поліг у бою хоробро, як справжній мисливець - ми всі тебе не забудемо! - Бетфорд зробив доволі велику паузу, а потім продовжив, звернувшись до решти, - хто-небудь хоче ще щось сказати про нашого полеглого товариша?
-Мабуть я скажу... - зголосився Реніфат, він трохи задумався, а потім сказав - Бруддо, як і сказав Бетфорд, ти був чудовим товаришем, любив грати в карти... Тим самим завжди знаходячи для нас якесь заняття... Ти був хорошим мисливцем, і доброю людиною... Сподіваюся, на тому світі тобі буде добре... Якщо він, звісно, є... - додав Реніфат.
-Давайте я теж щось скажу... - слідом зголосився Фоллар - Бруддо! Ти був моїм братом, чорт забирай, - на емоціях говорив Фоллар, - і мені буде тебе не вистачати! І нехай навіть ти вигравав мене в карти, я все одно пам'ятатиму ті добрі моменти, які в нас із тобою були! Ти назавжди залишишся в моїй пам'яті як добрий друг, смілива людина, і відважний боєць! - закінчив Фоллар. Усі мисливці вставили свої погляди на Кліффорда, той досі мовчав, однак за деякий час все ж вирішив виголосити промову, як і решта.
-Бруддо... - сказав Кліффорд - Ти хоробро бився в бою з гарпіями, був розважливим і відважним мисливцем, ніколи не перечив наказам - я не вірю в усі ці потойбічні світи, але... Якщо такі є, сподіваюся, твоя душа знайде спокій, якщо за життя тобі не довелося його знайти...
-За Бруддо! - вигукнув Фоллар.
-За Бруддо! - хором підтримали всі інші мисливці.
Бетфорд узяв до рук смолоскип, який донедавна лежав на похоронному багатті, потім дістав із підсумки кресало і кремінь, і взявся гострити кресало об кремінь, розводячи вогонь об смолоскип. Через кілька спроб, Бетфорду все ж вдалося домогтися іскри, факел був запалений. Тоді Бетфорд підніс смолоскип до дров, ті розгорілися, і незабаром у повітрі замайорівнював стовп диму. Тіло Бруддо лежачи на похоронному багатті почало поступово розгоратися, поки не розгорілося остаточно. Мисливці, що стояли навколо похоронного багаття, склали руки, Фоллар, Бетфорд, і Реніфат зняли з себе капелюхи, тримаючи їх у руках. Потім усі присутні вшанували Бруддо хвилиною мовчання. Реніфат пильно дивився прямо в полум'я, про щось замислившись, очевидно розмірковуючи про життя.

Через кілька днів шляху з перевалу Філліста, мисливці все ж дісталися до мисливського Штабу. Вони зупинили своїх коней, потім злізли з них, і пішли в бік дверей Штабу. Увійшовши туди, вони вирушили назад у свої покої, щоб відпочити з дороги, випити чогось холодненького, ну і поспати. Того ж дня до них мав навідатися дворянин Лоріан, стосовно виконання замовлення.

***
*Мисливський Штаб, Грейсбург, 1350 рік, через тиждень після поховання Бруддо*
-Бетфорд, треба поговорити - одразу промовив Белліан, увійшовши в кімнату Бетфорда.
-Чого тобі, Белліане?
-У мене є до тебе важливе доручення. Яке надійшло мені від самої церкви.
-У чому воно полягає? - насупився Бетфорд.
-Не так давно зник проповідник Саннерті... Про нього не було звісток кілька днів... Церква одразу ж про це занепокоїлася, відправила стражників на його пошуки. Ті ніде його не знайшли... І ось... Учора ввечері стався інцидент. Його повісили, на конопляній мотузці, це бачило щонайменше кілька десятків людей... Він провисів над ринком в самих лише портках понад годину, ніхто не наважився його звідти спустити. Поки не прийшла варта, і все не врегулювала, але не суть. Після цього по всьому місту стали знаходити записки. У яких було сказано, що проповідник Саннерті слуга Диявола, і що він приторговував шушіллою, а також із його вини за ґрати потрапило не менше десятка людей... - Белліан переметнувся з одного боку кімнати в інший, узяв келих вина зі столу і випив його.
-Хм... А до чого тут ми?
-При тому, що ми тісно пов'язані з церквою... І щойно починаються проблеми в неї, вони поширюються й на нас. Його Святості Ютібору це не сподобалося... Він хоче знати, хто за всім цим стоїть... Я ж упевнений, що будуть ще жертви, і так просто це не закінчиться. З усіх командирів загонів у нашому Штабі, ви з Кліффордом найдосвідченіші...
-Які приємні лестощі... Пам'ятається мені, раніше ти такого не казав.
-А ось тепер кажу... Загалом, це вже не обговорюється, і ви візьметеся за цю справу, так чи інакше.
-Ах... - провів рукою по щетині Бетфорд - не подобається мені все це, але проти церкви не встоїш... Що ми маємо робити?
-Для початку зв'яжіться з командиром варти Гіллмором, він вам посприяє у слідстві. І досить уже прохолоджуватися. Останнім часом у нас багато проблем... То верховна інспекція, мати її, у спину дихає... То тепер це. Ми маємо вирішити це негайно.
-Я зрозумів. Ми вирушаємо прямо зараз. Де, кажеш, цей капітан перебуває?
-У себе в гарнізоні... Ну, бувай, Бетфорд.
Коли Белліан пішов, Бетфорд важко зітхнув. Потім підійшов до столу, взяв пляшку і налив собі трохи вина в келих, взявши келих, він сьорбнув із нього. У головному залі мисливців у цей час була тиша. Не прохачів, не мисливців. А тому Бетфорд як слід зібрався зі своїми думками, а потім став підніматися на другий поверх, скрипучими сходами. Піднявшись туди, він пройшов посередині коридору, і відчинив двері в житлову кімнату мисливців. Увійшовши туди, він застав сплячих мисливців. Кліффорд хропів на всю кімнату. Реніфат сіпався уві сні, а Фоллар, напевно, уявляв собі бочку пива, бо на його обличчі було видно радість.
-Ей, прокидайтеся! - вигукнув Бетфорд - мисливці в ту ж мить піднялися з ліжка, і протерли очі.
-Ох... Обов'язково було так робити? - промовив Реніфат.
-Ти чого кричиш, матір твою... - обурився Кліффорд.
-Не хотілося вас будити, але вибору немає.
-Що трапилося?
-Нам доручили одне важливе завдання. Розповім дорогою, а поки що приведіть себе до ладу і спускайтеся. Буду чекати зовні. Фоллар проґавив, як мисливці почали одягатися. Менш ніж за хвилину вони вже були на задньому дворі мисливського Штабу. На вулиці було світло, віяв теплий вітерець. Вони забрали своїх коней зі стайні, а потім стали прямувати в бік гарнізону. Дорогою туди Бетфорд ввів їх у курс справи. Вони висадилися біля гарнізону, залишили своїх коней поблизу, і підійшли до двох вартових, що стояли біля дверей.
-Ви в якій справі панове? - промовив один зі стражників, побачивши мисливців.
-Не твоя справа. Ми маємо поговорити з капітаном Гіллмором. Він зараз у себе?
-Е-е... Ну так... Зачекайте-но! Ви ж ті мисливці, яких до нас мали прислати?
-Они самі.
-А, ну тоді ясна річ! Проходьте. Капітан на другому поверсі, у себе в кабінеті...
-Подякуємо.
Мисливці увійшли всередину гарнізону, усередині перебувало з десяток вартових, усі вони займалися звичними буденними справами. Хтось дрімав у казармах, а хтось їв, перед тим як заступити на пост. Вони озирнулися поглядом на мисливців і одразу зрозуміли, навіщо ті сюди з'явилися. Загін піднявся на другий поверх дірявими сходами, ідучи по них, Фоллар мало не провалився.
-Ах, мати... Вони б хоч ремонт зробили, чи що!
-Обережніше...
-Цим сходам на вигляд років сто... - промовив Реніфат, ступивши однією ногою на сходи. Мисливці піднялися нагору, потім вийшли до кабінету капітана Гіллмора, а потім увійшли всередину.
-А... Мисливці... Проходьте-проходьте, я саме на вас чекав...
-Перейдемо відразу до справи... - промовив Бетфорд.
-Думаю, ви вже знаєте, що цього тижня вбивці позбавили нас преподобного Саннерті та проповідника Танкрепа. Усіх їх було жорстоко вбито. Тіло Саннерті вивісили на одній із веж головної площі, він там провисів в одних портках до самої ночі... Допоки нарешті мої молодчики не зняли його звідти. Але перед цим по всій площі хтось розкидав записки, в яких було зазначено, що преподобний Саннерті розносив брехливі чутки за гроші, а також приторговував шушилою.
-Шушилою? - зніяковів Реніфат.
-Новий вид наркотику... Між своїми його ще називають "Шушка", ну та не важливо...
-З чого нам почати?
-Не так давно ми розпитали жебрака, він розповів нам, що перед тим, як преподобного повісили, і наділи на його шию мішечок із золотом, він побачив якогось підозрілого типа... Він попросив у нього милостиню, але той відмовив. А потім, значить, він побачив його в день смерті преподобного. Стоїть на даху тієї самої вежі.
-І який він мав вигляд? - випростався Бетфорд.
-Хм, виходячи зі слів жебрака, як: "Зухвалий хер у фіолетовим плащі, і помаранчевій пов'язці"
-Ясно... Значить сьогодні вночі ми заступимо на варту площі. Будемо виглядати звідти всіх, хто підходить під цей опис.
-Ага, удачі. Можете взяти зброю з гарнізону, хіба мало стане в пригоді... Мисливці встали зі стільців, трохи розім'ялися, а потім почали спускатися на перший поверх. Опинившись там, вони пройшли повз вартових, які сиділи там, а потім вийшли в коридор, у кінці якого був той самий арсенал. Вони увійшли всередину, на стінах висів великий запас зброї. Починаючи від алебард, сокир і мечів, закінчуючи бойовими молотами, луками і кинджалами. Відразу видно, король серйозно підійшов до питання оборони.
-Хоба! - вигукнув Фоллар, відпрацьовуючи удари бойовим молотом у повітрі. І тим самим випадково ледве не зачепив Реніфата, який перебував поблизу.
-Бережніше!
-Ой, вибач! - промовив Фоллар, піднявши руки з молотом догори, а потім він випадково впустив його собі на ногу - ай... Мати!
-Так тобі й треба...
-Досить дуріти - промовив Бетфорд - пішли. Мисливці вийшли з арсеналу, справа стала йти до заходу сонця. Мисливці увійшли в таверну до заходу сонця, потім піднялися на третій поверх і вийшли на балкон. Бетфорд і Реніфат у цей час перебували з іншого боку площі, на спостережній вишці. Вони мали вистежити вбивцю, коли той пройде повз. Вони знали, який він має вигляд, бо жебрак дав точну наводку - хрін у фіолетовому плащі, з помаранчевою пов'язкою на обличчі. У руках у Реніфата був лук, у Бетфорда його улюблений металевий арбалет. А Фоллар і Кліффорд були озброєні мечами, на випадок, якщо доведеться наздогнати вбивцю. Поки все було тихо, на площі було не так багато народу, тож розгледіти на ній когось підозрілого не становило б жодних труднощів. Скориставшись нагодою, Бетфорд сьорбнув вина з кубка, а Реніфат намагався розібратися, як користуватися луком.