З

 Юля

Про Оксану мене попередили в п’ятницю ввечері.

Не Шеф. Попередила записка. Остання в тижні, в п’ятницю, від «Н.»:

«Завтра виходить Оксана. Вона працює на вихідних. Кілька порад: 1) не питай звідки вона. 2) якщо щось зникне — знайдеться, просто не там де ти шукаєш. 3) сіль і цукор переставити на різні полиці і підписати великими літерами. Це не допоможе але хоч совість чиста. — Н.»

Я прочитала. Перечитала пункт три.

— Шефе, — сказала я в бік шафи. — Оксана — це хто?

Скрип з кутку кавʼярні:

 —ти скоро сама побачиш.

— Зрозуміло.

Я переставила сіль і цукор. Підписала. Додала для надійності малюнок сніжинки на цукрі і вогню на солі.

Назар у відповідній записці в понеділок написав:

«Малюнки не допомогли?»

«Вона намалювала поруч кота і сказала що він охороняє обидві банки. — Ю.»

«Це і є Оксана. — Н.»

***

Оксана була кікімора.

Не в переносному значенні — хоча і в переносному теж підходить. Буквально кікімора: невисока, волосся як після експерименту з розеткою, очі великі і дивляться трохи не туди куди дивляться у нормальних людей. З’являлася о восьмій ранку в

Решта була творчий хаос.

— Юлю! — сказала вона побачивши мене в першу суботу, з інтонацією людини що знайшла давню подругу. — Я про тебе чула!

— Від кого? — насторожилася я.

— Від усіх.

Вона пірнула за стійку з таким виглядом ніби тут і жила.

Може й жила. Я не питала.

***

Перша зміна з Оксаною навчила мене кільком речам.

Перше: кікімори не розрізняють «моє» і «не моє» в робочому просторі. Не зі злого умислу — просто так влаштовані. Мої ключі переїхали в її кишеню, мій телефон опинився за кавомашиною, мій бутерброд… бутерброд я вирішила не шукати.

Друге: вона варить каву інакше ніж я. Не гірше — інакше. Ніби кава в неї трохи… жива. Люба в суботу випила подвійний еспресо і сказала що вперше за місяць не думала про того що не пише. Дімка випив американо і написав курсову яку відкладав з вересня. Лісовик Іван випив малиновий і пішов мирити сусідів — хоча вони його не просили.

— Що ти робиш з кавою? — запитала я.

Оксана подивилася на мене великими очима.

— Нічого. Просто варю.

— Оксано.

— Ну трошки, — погодилася вона. — Самі собою. Не спеціально.

Я вирішила що деякі речі краще не знати і пішла протирати столики.

Третє і найважливіше: Оксана знала про Назара все. Абсолютно все. І не вміла мовчати про це від слова «зовсім».

— Він знаєш який насправді? — говорила вона, розставляючи чашки в абсолютно довільному порядку. — Він добрий. Просто не показує. Гришу от щотижня додому проводжає щоб той з моровиком не зустрівся по дорозі. І Ядвізі Омелянівні важку торбу виносить хоча вона сама може і не таке підняти.

— Я не питала, — сказала я.

— Я знаю. Але ти ж думаєш.

Я не відповіла.

Оксана поставила чашку вверх дном на блюдце і подивилася на це з таким виглядом ніби так і задумано.

— Він про тебе теж думає, — повідомила вона. — Я не підслуховую. Просто чую. Ми так влаштовані.

— Оксано, — сказала я терпляче, — я ціную твою відкритість. Але нам треба відкрити кав’ярню за чотири хвилини і я не знайшла ключі.

— А, ключі. — Вона дістала їх з кишені фартуха. — Ось.

— Дякую.

— Але ти все одно думаєш.

— Відчиняй двері, Оксано.

Вона відчинила. З таким задоволеним виглядом ніби останнє слово лишилося за нею.

Що, власне, так і було.

***

В понеділок я написала:

«Оксана переклала мої ключі. І бутерброд. Де був бутерброд — краще не знати. — Ю.»

Відповідь у вівторок:

«Ключі завжди повертаються. Бутерброди — не завжди. Це ціна за те що вона варить каву яка лікує від понеділка. — Н.»
«Чесна ціна, — написала я. — Але попереджати треба. — Ю.»

«Я попереджав. Пункт два. — Н.»

Я перечитала його п’ятничну записку.

«якщо щось зникне — знайдеться, просто не там де ти шукаєш»

— Попереджав, — погодилася я вголос.

Марта буркотнула щось схоже на «а я що казала».

— Ти нічого не казала.

Марта буркотнула ще раз — з інтонацією «казала, ти не слухала».

Я вирішила не сперечатися з кавомашиною о сьомій ранку. Є межа навіть у мене.

***
Записує Домовик. Сторінка шоста.
Подія: Оксана вийшла на перші вихідні без інцидентів. Відносно.

Уточнення: зник один бутерброд, три ложки і чайна серветка з вишивкою. Серветка знайшлася в торбі Ядвіги Омелянівни — як вона туди потрапила, Ядвіга Омелянівна не пояснила, я не наполягав.
Спостереження: Оксана розповіла Юлі про Назара. Не все — але достатньо. Юля слухала з виглядом людини що не слухає але запам’ятовує кожне слово.
Знаю цей вигляд. Сам так роблю.

Рішення: Оксані не забороняти. Нехай говорить. Іноді найкоротший шлях між двома людьми — це кікімора з поганою пам’яттю на чужі таємниці.

Збитки від Оксани за місяць: дві серветки, один бутерброд, сімнадцять ложок.

Збитки від відсутності Оксани: непідраховані. Мабуть більші.

Лишаю як є.