Пролог

Облікова книга.

Сторінка перша.

Чорнило свіже, настрій — передчуття неприємностей.

Я веду облік сорок років.

Народження, смерті, любовні трикутники — один квадрат був, два ромби, і один випадок який я досі класифікую як «інше» бо жодна геометрична фігура не підходить. Все записано. Все пораховано. Податкова потойбіччя мною задоволена, що вже саме по собі досягнення.

Я бачив як закохуються домовики — повільно, ґрунтовно, з попереднім складанням кошторису. Бачив як закохуються лісовики — гучно, з поваленими деревами і претензіями від комунальних служб. Бачив навіть як закохується болотна відьма це взагалі окрема історія, я її не записував з міркувань психічного здоров’я.

Я думав що мене вже нічим не здивувати.

А потім у мене в кавʼярні почала працювати Юля.

Двадцять чотири роки. Сіро-зелені очі за квадратними окулярами. Кофта з Бетменом. Розмовляє з кавомашиною. Кавомашина, що характерно, відповідає але це вже питання до кавомашини, не до мене.

Перший тиждень я думав: нічого страшного. Звичайна людина на денній зміні. Варить каву, не б’є посуд частіше ніж передбачено статистикою, з нечистю поводиться з тактом.

Другий тиждень, вона залишила першу записку.

Третій тиждень Назар залишив відповідь.

І от тут я мав зупинити. Треба було просто взяти і розвести їх назавжди. В мене були всі адміністративні повноваження. В мене була облікова книга і ручка.

Я не зупинив.

Сорок років веду облік всього і досі не навчився вчасно закривати сторінку.

Збитки від власної сентиментальності: підраховуються.

Прогноз: невтішний.

Але подивимось.