Частина 3

Назар працівник нічної зміни. 

Не людина, а годинник. Рівненько в 18:00

Спершу ніж зайти він палить під навісом свою, чортову сигарету. Це його ритуал. Ритуал — це добре. Це порядок.

Нарешті він зайшов.

Пахне сигаретним димом, дощем  і... трохи страхом. Страхом, який він приховує.

Він як завжди красень, як отой з реклами трусів, але його мовчання — це не загадковість, а глибока самоізоляція. А причина цьому— відьма самоучка.

— Доброго Шеф, — кинув Назар, швидко оглядаючи приміщення.

Я передав йому журнал.

— Зміну передав. День пройшов із мінімальними збитками. Але я прошу тебе звернути увагу на стан кавомолки.

Назар узяв журнал, поклав його, не відкриваючи, і підійшов до кавомашини. Він провів рукою по металу. Кавомашина тихо заурчала.

— А ще вона старша за тебе, — пробурчав я.

Він проігнорував мене, бо знайшов Юлину записку. Прочитав її. Його погляд зупинився на підписі «Ю.», на його обличчі промайнула швидка, як спалах сірника посмішка.

Він перевернув записку і почав писати:

 «Вона не ображається, вона просто демон, який прикидається кавомолкою. Але я розберуся. — Н.»

«— Знову не бреше, — подумав я. — Просто боїться. Боїться слів, а не магії.»

Я знаю його історію. Три місяці тому, коли він тільки прийшов, до нього залицялася молода відьма-самоучка — Христя. Вона вміє тільки трави замовляти, але з амбіціями, як у чорта. Назар її ввічливо, але рішуче відшив. І вона, як всяка ображена нечисть, ляпнула: «Хто полюбить тебе — згорить!».

Прокляття не спрацювало. Я це перевірив. Воно не активне. Але Назар повірив. І з того часу він будує стіну між собою і світом. Це його своєрідний проклін — перестрах.

Я записав у журнал: «Назар. Психосоматичний проклін. Часом поводиться як упир».

Назар увімкнув нічне освітлення. Це не світло, а колір старого коньяку. А музика! Замість Юлиного заспокійливого джазу заграло щось густе, слов’янське, наче сам Лісовий Чорт грає на сопілці, сидячи на балці в покинутому млині.

Двері починають відчинятися частіше.

Першим заходить Дідько він же чорт рогатий Гріша .

— Молоко з полином, але з піною! Із піною! — хрипить він.

— Піна так піна, чого повторювати, — тихо відповів Назар, не зводячи з нього погляду.

Я виліз зі свого кутка, щоб перевірити замовлення.

—Гріша, ти вже сто років п’єш його без піни, бо вона посилює твою меланхолію.

— Сьогодні я хочу, щоб було боляче Домовику, — відповів він. — Я програв моровику у карти.

Я вже був готовий продовжувати діалог, як двері відчинилися, і зайшла Христя. Відьма. Звичайнісінька дівчина з двома косичками і у помаранчевому светрі, від неї пахло перегорілим чарівництвом.

Вона побачила Назара, і її очі засвітилися цією, знаєте, нещасною, фатальною закоханістю.

Він подав Дідьку молоко з полином. І, звісно, з піною.

— Назаре, — вона підійшла до стійки. — Я принесла тобі оберіг від моїх слів. Це м’ята, замовлена на любов! 

Назар поклав рушник, яким витирав стійку, і подивився на неї.

— Христе, я тебе поважаю, але оберіг від тебе мені не потрібен. І не принось мені більше заговорених трав.

Вона ледь не заплакала.

— Ти боїшся, що мої слова збудуться? Що хтось згорить?

— Я боюся, що ти ще щось на мене нашлеш Христя.

Це було холодно. Назар — майстер приборкання нечисті за допомогою прагматизму.

Вона кинула на нього злий погляд і сіла в куток, замовляючи чорну, як її чари, каву.

Я записав: «Христя. Невдале залицяння. Прокляття: Неактивне, але спричиняє Назару мігрень. Видати Христі найгірше тістечко».

21:00. 

Після Христі почався справжній нічний балаган.

Зайшов Лісовик Іван (надто високий, зачепив головою світильник) і Домовик Петрович (мій конкурент, з сусіднього ОСББ).

— Мені молоко з полином, але щоб на шишковому сиропі, — командує Лісовик.

Назар відповів:

— Це додаткова послуга. 5 гривень за сироп.

Лісовик почав торгуватися.

— А якщо я тобі ліщини принесу?

— Ліщина у нас своя, — відрізав Назар. — Гроші або допобачення.

Лісовик заплатив. Назар — це порядок. Він вміє приструнити їх.

 До мене у куток підійшла Болотна Відьма Марічка. Вона пахла вогкістю і м’ятою.

— Домовику, скажи мені, чого цей красень такий мовчазний? Це його прокляття, чи він просто інтроверт?

Я як шеф, мав зберігати професійну таємницю.

— Це Марічко, концепція закладу.

Вона махнула рукою і пішла до Назара.

— Мені красунчику, дві булки з чортополохом і яйцем. І щоб чортополох був свіжий, а яйце — від злого півня!

Назар, поправляючи свій фартух, спокійно відповів:

— Чортополох вчорашній. А яєць від злого півня невикористовуєм.

Марічка зашипіла, але замовила, що є. 

Тут почалася головна драма, Баба Яга і Кікімора, дві старі подруги-карги, які приходять, щоб посваритися за чаєм:

— Кікіморо, ти пересолила мені життя!

— Яга ти стара шкапа! Я тобі поверну борг, коли мій бізнес із продажу талісманів піде в гору!

Вони почали обмінюватися прокляттями. Я закрив очі, готуючись до дзенькання посуду та ремонту.

Баба Яга націлила на Кікімору якесь прокляття.

І тут Назар втрутився. Він не боїться, бо вважає, що вже проклятий, а тому невразливий. Він вийшов із-за стійки, прямо під удар магічної енергії.

Він поставив між ними напій. Молоко з полином і чай із звіробоєм.

— Тут п’ємо і не ламаємо чуже майно, — його погляд був настільки холодний і впевнений, що прокляття, наче хвиля, вдарилося об нього і розсіялося по стінах.

Я записав: «Баба Яга/Кікімора. Прокляття: Нейтралізовано Назаром (через  відчуття невразливості). Ремонт: Уникнуто. Похвально».

02:00. 

Назар уже трохи стомлений. Він сперся на стійку, від нього відчутно пахло димом і гіркотою. Він подивився у вікно, і на його обличчі промайнула туга.