Мені шкода людей, які завжди когось цитують ( чи то показати, які вони розумні, чи то довести тобі, який ти турок ), бо вони не живуть своїм життям і не цінують свого досвіду і своєї мудрості.
Я не проти фраз, я за доречність таких, які насправді є життєво- мудрими, а не ейфорійно-непрактичними.
Колись до мене звернулася одна така пані, і взнавши, що я вчилася на фізматі, аж просто по-іншому за хвилю почала відноситися до мене, а я аж «відчула», як «виросла» в її очах.
Мені було від того і смішно, і особливо прикро, коли люди цінують тебе за кількість надбаних папірців, а не за те, яка ти людина.
Пані мала закінчені всілякі курси та університети, при тому не перестаючи в собі відчувати свою «мізерність», яка пролазила наверх через кожне друге слова, бо забила всім чужим себе так, що все своє «витіснилося» геть.
Для мене завжди була і є цікава думка людини насамперед, її бачення світу, її почуття, її досвід, а те, що казав хтось-десь- колись, було помічне тоді і для них найбільше, бо чим більше закидаємо себе сухим чужим «мотиваційним» хламом, тим більше розмиваємо своє Я.
Все має виходити від потреб душі та через серце.
Відредаговано: 19.02.2025