Так і запишу…

Деколи моя коліжанка каже:
— Я тобі вподобайки ставлю, але нічого не коментую.  
Інколи додає, що ти «така мудра, що капєц».

Деколи люди пишуть мені довгі історії життя, вкінці дякуючи за ясність, яку пізнали з дописів.

Колись чоловік казав, що довго розказувати нічого не треба, «а краще пиши».

Деколи питають про щось, бо «ви все знаєте».

Інколи запитують що робити, якщо таке і таке.

Деколи говорю із знайомими, то виправдовуються, що давно не читали.

Деколи кажуть, що писати легко, але не все так просто зробити на практиці.

Я згодна з усіма думками і твердженнями, бо у кожного своя дорога життя.

Я вже навчилася цілком приймати все як є, хоча деколи его грає своє.

Для мене головне - дати людині посил на пізнання себе, відчуття свого вищого Я та інтуїції.

Показати людині, що ти сам є творець, вказати на коріння проблеми і направити до витоків своєї мудрості.

Відкрити силу віри у себе, свої можливості керувати і направляти свою енергію на благо собі та не на шкоду іншим.

Радію, коли приходять нові люди, тішуся ще більше, коли впродовж років крокуємо разом з багатьма мудрулями, що читають.

Все добре так як є, бо головне, щоб був спокій на душі та ясність моменту - помічна мантра на щодень.

Балансуйте, бережіться, медитуйте - все має початок і кінець, вірте у те, що хочете бачити навколо.

Гумору вам де-не-де та доброго настрою.
Хай все буде Украна, вільна та квітуча,
а те, що ”так собі”, хай йде паралельно!

Шануйте себе та своїх.