Деколи у житті бувають моменти, коли твоя близька чи добре знайома людина стає тобі чужою.
Раптово, без зайвих там чи манірних пояснень.
Раз і відрізано.
Наче й ніколи не зналися.
У тебе можуть бути ( точно будуть ) приступи гніву, образи, захочеш дертися і доносити правду. Не знати яку, але треба. Наче тобі й нічого оправдовуватися, але тебе ж таки виписали з метрики.
Голова перекрутить сотні сценарії розмов, але смішне одне - слова вам не дадуть.
І що робити, спитаєте. А нічого. Так, в цьому випадку до цієї людини не достукаєтеся. Дайте собі спокій, а пояснення десь таке - душа людини зайшла на рівень, де вам далі окремо. І все. Прийміть і розпишіться. Нічого не додумуйте, не придумуйте і не страждайте.
Тут я трохи пропускаю десь рік чи два, бо душа ж болить ( его замасковане ). І якщо ти її ( його ) правильно лікуєш, то дістаєш трохи мудрості потому. Ще й ясності. А коли повертаєшся до тієї історії - сидиш, згадуєш і тебе душить сміх з своєї наївності. Але - то все потім.
Всесвіт ( незабаром ) за таку одну дає все дві ще кращі. Якщо поки немає - виліковуйся від его. Так треба.
А ти щоразу дякуєш Всесвіту та Всевишньому за все, бо немає більшого щастя, аніж мудрість та ясність. Дякуєш і любиш кожен новий день.
Не вірите?
Перевірите, як час прийде.
Відредаговано: 08.09.2024