Скільки раз ми входимо у воду, наперед знаючи ( відчуваючи нутром ), що все закінчиться зі шкодою для нас.
Але йдемо все раз глибше і дальше, не знаючи броду сунемо, як німий до суду.
Все навколо аж захрипло - кричить, махає прапорцями йти в обхід, ставить знаки - дорога закрита.
Та все - дарма!!!
Вперто наближаємося до чергового провалля.
Потім - плачі, соплі та муки.
А янгол сидить на горі, тихо зітхаючи, витирає сльози.
Всесвіт вірить, що настане час мудрості, гармонії душі та розуму, і будемо йти радісно шляхом довіри собі.
Відредаговано: 08.09.2024