Недавно один чоловік відмовився від книжки-подарунку. Мовляв, скажіть у двох словах, що ви почерпнули для себе з тієї книги, а читати часу немає. Мені було дивно, як він намагався відбиватися, наче його збиралися відправити на Марс.
Ця маленька подія відкрила інший вимір роздумів. Не те, щоб мені була важлива думка про саме цю людину, але загалом привело до розуміння, що кожна людина матиме своє.
Вона надає одному джерелу значення, а на інше - просто махає рукою, що «всі про одне пишуть».
А може й не дивно, а занадто очікувано?
У кожного своя доля. Вибрана, омріяна, довгожданна, небажана, неочікувана, чужа, тимчасова.
Кожному є що сказати, про щось промовчати. Комусь - більше, комусь - мало.
Хтось завжди має запитання. Хтось знає уже відповіді. Один живе і радіє, інший - скаржиться і плаче.
Той шукає правди, а отой - кари. Тому - давай справедливість, а цьому - всіх завчасно.
А світ все йде вперед. Хто просить - отримає, хто мріє - дістане. Кожному - по заслузі. Кожному - в міру по правді, справедливості та по часові.
Кожному своє...
Відредаговано: 08.09.2024