Лист

Ти просиш, щоб описувати почуття, 
бо в словах вони дістають силу і йдуть просто до душі, перетворюються в моменти насолоди пам’яті, де кожне слово має свій колір та смак, торкають особливу струну серця, спиняють час, творять з нього капсулу Щастя.

Твоя капсула Щастя наче Космос, без відчуття приземленості, зносить тебе у простір, де все читається наново - глибина очей, чистота душі та сила слів.

Відчуття мають свою частоту Радості від присутності нас у цьому нескінченно малому просторі, твоя посмішка прикрашає ранок...

Ти просиш не спинятися, хай голос поволі наповнює теплом кімнату, ти любиш всі історії, короткі чи довгі, сумні чи веселі, аби ж лише продовжувати, ти зачаровуєшся глибиною думки, не перебиваєш, затамовуєш подих, даючи магії слова перейти через серце, очікуючи наступного переходу голосу - від шовковистості до тихого шепотіння втомленості, цілуєш руки...

Шукаєш пояснення досконалості поєднання душ, та дарма - всі вони зводяться до одного - Любов, де все є живе, рідне, наче колись нами ж загублене чи забуте, знову набирає свою силу, незвичне, глибинне, повільно і певно розкриває тебе навстіж, аби бути лише собою, і водночас таке зрозуміле, Без Слів.

Тріскотять дрова у каміні, неначе перемовляються про холодну зиму за вікном, ти п’єш гарячий духмяний чай і запрошуєш Літо у гості, тобі цікава тиша, бо в ній чутно биття сердець, які знайшли свою капсулу Щастя через унісон душ.

Коли людина відчуває любов, доволі часто в неї є різні думки, може то не та, не справжня, ой трохи болить, а тут складно, може краще, щоб не було.

Життя, ускладнене самою людиною, не є простим, але коли відштовхувати любов, то в один несподіваний момент вона таки покине, а тоді прийде справжня біль, яка поселиться в холодній пустоті душі навічно, а людина відчує Істину цінність Любові, якої більше немає і що таке Біль.

Шануйте те відчуття, яке дано зверху, любов, як міст, через який можна відчувати красу душі іншої людини.