Про свята

Ще малою любила свята, а особливо коли вони випадали на будні дні. Не треба було нічого робити ( бо ж наробився вже до того ).

У повітрі було щось особливе - відчуття празнику, чистоти та людей у їх найкращій версії. 
Завжди приходили гості, чи ми йшли до родини. 
Було весело, приємно та затишно.

Пам’ятаю, що бабуся все готувалася до неділі, щоб зібратися і піти у церкву. То був такий собі ритуал. Малою, я вибирала їй хустину, в якій вона піде завтра.

Також є в пам’яті часи ( за сересер ), коли не можна було йти до церкви. Ходили увечері, щоб тих, хто писав «на список», перебраних, як казала бабця, вже не було.

Часи міняються, як і устрої. 
Люди мають більше свободи бути тими, хто вони є.

Більше святкують своїх героїв, свою націю, своїх покровителів. Хай так буде і надалі, бо все це дісталося нелегко.

Головне, не мою думку, бути щирому у тому, що ти і як робиш. Дбати за себе і ближнього по-справжньому щодня, а у свята - ще більше.

Коли людина, якій ми «відкриваємо душу» не оправдує наші сподівання, то ми кажемо, що у нас починає боліти душа, що людина нам зробила там рану…

Насправді душа болить, бо йде конфлікт між Егом та Душею:

Душа відшаровує злобу, ненависть, осуд, а Его тримає це все і закликає до війни.

Один вибирає темряву, б’ється вузькими коридори лабіринтів его, звинувачує увесь світ, стріляє в сторону «винуватця» негативними думками, діями, спричиняючи шкоду насправді собі та руйнуючи енергетичне поле іншої людини.

Інший вибирає варіант осмислення ситуації через біль, сприйняття досвіду, дякує за отриману можливість звиклу любов перевести у безумовну, що і дає людині зелене світло на наступний перехід до виміру Благодаті.