Сама

– Далі – ти сама, – випалив він мені несподівано, повертаючись до головної дороги.

Я стояла німа й одинока серед густого ранкового туману. Вдалині виднілася дорога додому. Я її ненавиділа, наче це вона була в усьому винна.

Навколо не було ані душі. Я стояла сама. У білій випускній сукні, на високих підборах.

Далі - ти сама...

Його слова досі бухкали в голові, наче дзвін розбитого шкла, яке сипалося, кололо, ранило. Я втратила відчуття часу, мозок відмовлявся чути будь-які пояснення.

Щодуху побігла додому. Страх підганяв.

Удома – все геть із себе. Геть це мерзенний одяг! Геть цю красу – вона нікому не потрібна. Сльози. Тихо. Щоб ніхто не почув.

Далі – ти сама… Це сказав він. Той, якого ти любила всім своїм єством.

Так. Це правда. Не переч і не виправдовуй його…

А може, це сон?

Ні, не сон.

…Через кілька років ми випадково зустрілися і знову заговорили про той ранок. Сиділи в якомусь непривітному кафе. Нам принесли чай. Поки він набирав смаку, ми згадували.

– Я хочу попросити в тебе пробачення, – його голос озивався якимось рідним теплом.
– А я не ображаюся, – відповіла майже впевнено. – Знаєш, біль стирається, лишається тільки дивний присмак гіркоти – наче полин, терпкий і чужий.

Боже, як нестерпно хотілося сказати, що то була дурня, хоча й болюча. Сказати, що я просто була закохана, а він…

– Знаєш, мені здається, що ми оминули тоді головне, – почала я здалеку. – Ми були більше, аніж друзями, та вдавали, що нічого не відбувається. Правда ж?

– Так, правда. Я так само відчуваю.

Земля втекла з-під ніг. Тіло огорнула якась дивна млість.

– Я тоді ціле літо промучився, але мені бракувало сміливості все тобі сказати…

Низько опустив голову, ховаючи від мене погляд. Його руки тремтіли, а може, мені лише здавалося...

– Хоча яка тепер різниця? Того вже немає. І не буде. Нічого не зміниш.

Хотілося взяти його за плечі, розворушити отой надуманий холод. Щоб розбите шкло осипалося, але вже нікого не поранило…

Горло перехопило, наче хтось стиснув його руками.

Хотілося повернути час назад. Хотілося розставити все на місця. Хотілося озвучити, де – я, а де —він…

А він, рідний і чужий, сидів навпроти, торкався моєї руки, розказував про недоречність почуттів...

Далі - ти сама...