Глава VI. Alma mater

Перед відправленням в академію, я як і обіцяла заглянула до графа Гедеона. Віддала йому кристал із записом.

- Чому ви саме зараз показали мені це?

- Тому що ви допустилися смертельної помилки. Сподіваюся ваш друг-некромант просвітив вас, щодо особи жертви?

- Так.

- Тож, не важко здогадатися, що тінь має якесь відношення до принца Лісара. Принаймні, до зникнення його останньої нареченої. І коли стане відомо, що справжня наречена принца ви, ваше життя буде в небезпеці. Чому ви й досі носите обрубручку?

- Це виявився артефакт. - Приречено промовила я. - Її не можливо зняти.

- Цікаво. Дуже цікаво. - Граф відкрив шухляду, щось там довго шукав, а потім дістав з них пару чорних шкіряних рукавичок. - Одягніть це. Не потрібно щоб хтось бачив обручку. Особливо ваш батько, чи, не доведи господи, слуги. Далеко не всі з них працюють на мене. Багато з них доповідають вашому татові, мамі і навіть вашим старшим сестрам. Доречі, ваша остання служниця, якій ви підсунули сік вогнелиста, працювала на резидента Темної Долини. Як вам вдалося розкусити її?

- Нікому нічого я не підсовувала, і нікого не кусала. Менше потрібно красти у своїх хазяїв. Я ж не вина, що та дурепа ніяк не могла второпати, що в кімнаті мага у пляшечці від парфумів може бути що завгодно, тільки не парфуми.

- Тож, Принцесо Данієло, доки ми не знаємо хто наш ворог, будьте обережні. За Катіну не хвилюйтеся, я пригляну за нею. І тримайтеся подалі від принца Долини...

- Гадаю, що вони тут ні до чого. Аркан викликали не некроманти.

- Ви впевнені?

- Так. Мене більше турбує, що то за тінь.

- Нажаль, я не маг, і допомогти в цьому питанні не можу. - Граф покрутив у руці кристал пам'яті, поклав його на стіл переді мною. - Візьміть його з собою. Якщо не вдасться знайти відповідь самостійно, спробуйте звернутися до пана Еріана. Може хоч це змусить його відірвати дупу від книг та своїх експерементів і , нарешті, зайнятися ділом...

***

Не дивлячись на те, що ми вийшли з порталу рівно опівночі, Академія не спала. Бігали студенти, бігали вступники, професори, робітники. Біля центрального входу зібрався натовп, чоловік тридцять. Пан Еріан налаштував портал так, що ми вийшли навпроти центрального входу до головного корпусу.

- Я так розумію, Вашек, що ви проводили тест Дірака разом із Даніелою?

- Так, пане ректоре...

- У нас в Академії не прийнято мірятися довжиною своїх родоводів та впливовістю батьків. Цим займатиметеся у себе вдома на балах. Тут же всі студенти рівні, і звертаються один до одного виключно на ім'я. До вчителів прийнято звертатися професор.

- Вибачте, професоре Еріан.

- Нічого страшного, - добродушно посміхнувся ректор, і дістав із кишені дві невеликі книжечки, одну він дав мені, другу Вашеку. – Це правила Академії. Раджу вивчити їх напам'ять. Порушення будь-якого з них тягне за собою серйозне покарання, аж до виключення.

- А мені? - обурився Лісар.

Ректор глянув на нього так, наче вперше бачить.

- А ви ще не пройшли процедури перевірки та оформлення. Ідіть у приймальну комісію. Там вам видадуть все необхідне.

Говорячи щось собі під ніс, Лісар підійшов до кінця черги. Ректор дістав із кишені ще якісь аркуші, і простягнув нам. - Це указ про ваше зарахування на перший курс та поселення до гуртожитку, список того, що потрібно купити. До початку занять залишається ще три дні. Раджу витратити їх з користю: придбати все необхідне, вивчити Академію та й трохи ознайомиться з Етраном. Думаю, місто вам сподобається. Не забудьте взяти у бібліотеці підручники. - Потім ректор поглянув тільки на мене. - Сподіваюся у вас знайдеться вільна хвилинка для мене після того, як ви влаштуєтеся в гуртожитку і трохи відпочинете? Скажімо, завтра по обіді.

- Звісно, ​​професоре. - відповіла я. Що ж, настав час платити за рахунками. Ректорові і так не терпиться зайнятися моїм вивченням. Схоже, я буду частою гостею у його кабінеті.

- От і відмінно. - Після цього ректор голосно свиснув у два пальці, і до нас тієї ж миті підбіг якийсь хлопчина з величезним чотириколісним возом.

– Студент Ірвін Рай, третій курс, факультет магії кола Життя, кафедра травників, професоре.

- Ти що тут робиш?

- Відбуваю покарання за непристойну поведінку, за наказом декана, професора Трібора.

- Добре, - відповів ректор, - допоможи цим молодим людям занести речі до їхніх кімнат, і можеш бути вільним.

- Дякую, професоре. - відповів Ірвін, але помітивши гору валіз, у які я і так змогла вмістити лише третину своєї бібліотеки, трохи зажурився. Помітивши це, Вашек дружньо поплескав його по плечу.

- Не хвилюйся, ми тобі допоможемо.

Збір усіх цих валіз став окремою історією. Дізнавшись про те, що я хочу взяти з собою в Академію частину своєї особистої бібліотеки, і побачивши її "скромні" розміри, пан Еріан суворо наказав брати не більше двадцяти валіз, разом із рештою речей. Недовго роздумучи, я взяла лише одну валізу одягу, потім куплю в Етрані, не біда. Інші ж ми під зав'язку забили книгами та моїми щоденниками досліджень. Потім була розмова з графом Гедеоном. Після довгих суперечок, я, все ж таки, погодилася на його допомогу і підтримку, і повинна була доповідати йому все, що зможу дізнатися про тінь, а так само про плани Темної Долини. Граф просвітив мене, що принц Стефан, раптово, вирішив поміняти домашнє навчання, на навчання в Академії, і причиною такого рішення, швидше за все, я).

- Запам'ятай, Даніело, - сказав командир розвідки, - поки Ардени залишаються єдиною магічною королівською династією, вони відчувають свою силу, і докладуть усіх зусиль, щоб не допустити появи другого полюсу сили...

Швидко склавши мої речі на візок, у Вашека був із собою лише невеликий заплічний рюкзак, Ірвін повів нас кудись у бік від центрального корпусу.

- А тут завжди такий бедлам коїться? - Вирішила я задовольнити свою цікавість.

- Та ні. – відповів молодий травник. - Приймальна комісія працює вже тиждень, а бедлам розпочався лише сьогодні. Вічно всі тягнуть до останнього. Стривай, побачиш, що тут відбуватиметься в останню ніч перед початком занять. Саме тоді буде найбільший наплив вступників. Сьогодні ще розлабуха...