Глава IV. Добровільний помічник

Від батька я поверталася киплячи від гніву. Розумом я розуміла, що він має рацію. Некромант, який зумів підкорити аркан Інфернального кола, що раніше вважалося неможливим, що поклав око на мою країну, був небезпечний. Але в душі я не могла його пробачити за те, що на вівтар державної потреби він поклав життя моєї сестри. Тоді я дала собі обіцянку, що зроблю все для того, щоб врятувати Катіну.

У наші покої я влетіла розлюченим торнадо. Побачивши моє злісне обличчя сестричка злякано запитала:

- Дані, що трапилося?

– Він усе знав. Знав про трьох зниклих наречених, і все одно зважився видати тебе за Лісара. - Нервово ходячи по передпокої наших покоїв, я продовжувала злитися на батька, і на себе: - чорт, чорт, чорт... Пробач, Катіно, я підвела тебе. Тепер батько здогадається про наш план і буде пильним. Я не думаю, що зможу його обдурити.

- Про що ти говориш?

- Коли я дізналася причину, через яку батько зважився на твої заручини, запропонувала замінити тебе, а він відмовився, сказавши, що я надто важлива для країни! Розумієш? Я важлива, а ти, виявляється, ні! Я просто не впізнаю батька...

- Дані, заспокойся, - сказав Вашек, - зараз у тобі киплять емоції, а це заважає прийняттю вірних рішень. Ти казала, що знаєш причину, може, поділишся з нами? Одна голова – добре, а три краще. - Спробував пожартувати мій друг, щоб хоч якось угамувати мій гнів.

Я, зацьковано, подивилася на сестру, дістала захований, у штанах кристал пам'яті.

- Не знаю, чи варто їй, бачити це...

- Ну знаєш, сестричко, - ніби розлючена кішка, прошипіла Катіна, - я не кисейна панночка, я принцеса Лінеї!

- Знаю, - відповіла я, сідаючи на диван, поруч із сестрою, - просто повір, від побаченого жаху навіть мені стало погано.

- Я мушу знати, що сталося.

Тяжко зітхнувши я активувала кристал, показуючи побачену сцену жахливого злочину.

Коли трансляція припинилася, я подивилася у бліде обличчя Катіни.

- Що це було? - Запитала вона.

- Пам'ятаєш, коли ми обговорювали книгу герцогині Девіль, я тобі розповідала про аркан Крик Баффомета? Так ось це був він, тільки насичений силою кола Мертвих.

Вашек теж сидів блідий.

- Твій батько має рацію, Дані, тобі треба вчитися. Протистояти некроманту такої сили мало хто здатен: династія Арден - найсильніші некроманти світу, тому вони під підозрою. Міріам Алорідж, найсильніша з цілителів, ніколи не бере в руки меч. Вона поклялася ніколи не шкодити живим, тому нізащо не застосує своєї сили для вбивства, навіть такого небезпечного і непередбачуваного ворога. Альфред Еріан - найсильніший стихійник, ректор Академії та правитель Ельтрана. Ось тільки Ельтран та Академія вже тисячі років підтримують найсуворіший нейтралітет. Вони з радістю навчають магії вихідців з будь-якої країни, торгують... Але ніколи не втручаються в чвари інших королівств. Сумніваюся, що заради твоєї країни пан Еріан порушить тисячолітні принципи та договори. І останній кандидат – ти. Як єдиний у світі триталант, ти автоматично стаєш на один щабель із найсильнішими та легендарнішими особами світу магії. Тільки твій Дар нестабільний. І якщо ти не зможеш контролювати його – загинеш. І в цій ситуації ти справді цінніша для Лінеї, ніж увесь її золотий запас.

- Я не можу відправити Катіну до того серпентарію, названого Оріанським палацом. Я не хочу одного дня почути про безслідне зникнення своєї сестри.

- А я не хочу почути таке про свою найкращу подругу! - розлютився Вашек.

- Я маг, і маю більше шансів вижити за таких обставин.

- Ти думаєш твій батько погодиться так просто віддати найбільший скарб Лінеї іншій країні?

- Вашек, не кажи дурниць, звичайно ж ні. Тому мені й потрібна твоя допомога, щоб обдурити батька.

- Добре, - сказав хлопець після довгих роздумів. - Зараз вже пізно. Я подумаю, як вам допомогти. Побачимося завтра...

***

Вранці мене розбудив Вашек, і тільки це врятувало вуха слуг, що перебували в передпокої, прибираючи розведений нами вночі безлад, від традиційного ранкового лихослів'я в моєму виконанні. Втрачати обличчя перед другом я не хотіла.

Швидко вмившись, одягнувшись і навівши на обличчі порядок, я вийшла до вітальні. Незабаром до нас вийшла Катіна зі своєю особистою служницею.

Дочекавшись поки слуги закінчать прибирання і підуть, вашек подивився на мене, і сказав:

- Значить так, дівчатка, я вигадав як вам допомогти. - Ми з Катіною витріщилися на замовклого некроманта, і зрозумівши, що він не збирається продовжувати, поки Орна знаходиться поруч, я махнула рукою, даючи Вашеку зрозуміти, що вона з нами і все знає. - Відтепер ви припиняєте свій маскарад, і головне жодної самодіяльності. До балу ви будете самі собою. Ви будете ходити разом, все робити разом, і переймати звички один одного, а я за вами спостерігатиму. Якщо тебе, Дані, я знаю як облуплену, то твою сестру не знаю зовсім. Мені потрібен час, щоб вивчити її. Щовечора ми збираємося тут, ви переодягаєтеся, зображаєте один одного і старанно намагаєтеся обдурити мене. Якщо я не зможу дізнатися хто з вас хто - ви з легкістю обдурите батька. Якщо до початку балу вам не вдасться обдурити мене, ти, Даніело, відмовишся від своєї шаленої ідеї. Згодна?

Виходу в мене не було. Якщо хтось і міг допомогти мені обдурити батька – це лише білобрисий некромант.

- Згодна.

Вашек вмить перетворився з серйозного хлопця на звичного мені веселого юнака.

- Отже, дівчата, які у нас плани на сьогодні?

– Не думаю, що тобі буде цікаво. – Відповіла Катіна.
Тієї ж миті Вашек знову став серйозним як ніколи, він подивився на мою сестричку таким поглядом, що навіть мені стало страшно.

- Ваша Світлість, я уклав договір з вашою сестрою, і не збираюся ганьбити світле ім'я мого батька, порушенням укладеного усного контракту. Чи ви вирішили відмовитися від моїх послуг?

Сестричка винувато опустила голову. Хоч Вашека і не був рідним сином барону Арстану, поважав його, і в питаннях, що стосувалися честі роду був непохитним. Потрібно було рятувати становище.