Глав ІІІ. Державні інтереси

Після балу я була настільки втомленою, що мріяла лише про одне - скоріше дістатися своєї кімнати, скинути цю прокляту сукню, викинути через вікно туфлі, і заснути. По сторонах я не дивилася, а лише міцніше трималася за свого "кавалера", щоб не гепнутися на землю, і не звернула увагу на хлопця біля входу, який, очевидно, когось чекав. Катіна, хоч і помітила юнака, не надала цьому значення. Його вона не знала.

Лише пройшовши повз, почувши тихий писк Катіни і знайомий, веселий голос, я звернула увагу на те, що відбувається:

- А ти, Ваша Світлість, зазнайка. Чи хтось, таки, зумів угамувати Прокляття Арданського Палацу? Покажіть мені цього героя, і я зніму перед ним свого капелюха!

Я так різко повернулася, що ледь не впала з ґанку. Дякувати моєму охоронцеві, зреагував він миттєво, і не дозволив статися конфузу, утримавши мене у стоячому положенні.

Поруч зі мною стояла Катіна, з подивом і нерозумінням дивлячись на високого, худорлявого білявого юнака з сірими очима. Йому було років п'ятнадцять. Він усміхався у всі тридцять два зуби, і досить-таки безцеремонно тримав мою сестру за руку, трохи вище ліктя.

Не впізнати цієї нахабної, самовдоволеної, білобрисої морди я не могла, але й не могла повірити своїм очам. Звідки він тут? Вже ми мали зустрітися лише в академії.

– Вашек? – Невпевнено запитав я.

Хлопець перевів погляд із Катіни на мене. Впізнав. (Ще б він мене не впізнав. Вже кого, а його я ніколи не змогла б обдурити. Після всіх тих пригод та експерементів, що ми провели у свій час, він міг би впізнати мене з тисячі копій, не те, що серед двох близнючок. Сьогоднішню помилку можна повністю списати на ефект несподіванки.) Не повірив. Ще раз оглянув. Здивувався.

- Дані? Що... м-м-м...

Далі говорити я йому не дала, закривши рота своєю долонькою.

- Тихо, всі запитання потім. Пішли. - Ця нахабна пика, знизав плечима і, як ні в чому не бувало, пішов до вхідних дверей. - Гей, а я?

- А що ти?

От гад! Гаразд, знущайся поки що, потім я до тебе дістануся. Адже я дуже злопам'ятна, та й пакостити теж люблю.

- Ось надягну на тебе всю цю збрую, і примушу ходити так цілий день. Тоді знатимеш, що!

Вашек з жахом оглянув мою сукню. Згадав наші прокази, і зрозумів - можу зробити обіцяне, підняв руки, і сказав:

- Не треба. Готовий спокутати свою провину.

Після цього він підійшов до нас із сестрою, елегантно вклонився, став між нами і простягнув нам зігнути в ліктях руки, за які ми й ухопилися.

- Дякую. Гарний хлопчик, - не втрималася я від шпильки. Після цього звернулася до свого "кавалера": - Дякую вам, ви можете бути вільні.

Охоронець поклонився мені і швидко зник, а ми втрьох пішли до палацу.

- Дані, що тут відбувається? Що це за маскарад? - Тихо запитав Вашек, коли ми зайшли до палацу. Слуги бігали туди-сюди, не звертаючи на нас ніякої уваги, явно до чогось готуючись. Ось тільки до чого?

- Я тобі потім все розповім. Тут надто багато зайвих вух. Краще розкажи, як ти тут опинився?

- Не міг же я пропустити повноліття моєї найкращої подруги...

- Вашек, локшину на вуха вішатимеш своїм коханкам, а не мені. Колись давай, чи мені застосувати тортури? Наприклад, прив'яжемо тебе до стільця, а самі їстимемо величезний, смачний, тортик. - Жартома пригрозила я, знаючи про непомірну любов друга до солодощів.

- У, садистка. - Так само весело відповів Вашек. - Гаразд, мені приховувати нема чого. Ти знаєш, що я вихованець барона Арстана. - Звичайно ж я знала, і навіть добре пам'ятала обставини нашого знайомства: коли у хлопця відкрився дар, і барон Арстан дізнався, що у принцеси сусідньої країни (у мене) теж, він доклав усіх зусиль, щоб ми "випадково" зустрілися і потоваришували. Хоча якщо чесно, то сильно старати йому не довелося - я й сама була не проти. Після того, як у мене відкрився Дар, мені було не цікаво з друзями дитинства, а їм зі мною. Мені потрібен був друг, з ким я могла б говорити про магію, який допомагав би мені в експериментах та проказах. Вашек виявився саме тією людиною. Барон ніколи не перешкоджав нашій дружбі, і завжди відпускав свого вихованця, часом і на дуже тривальний термін, до сусідньої країни (до мене, зрозуміло). - Мій рід не був вхожий на палац Оріана (столиця Артанії). Проте рік тому батько отримав посаду голови королівської кур'єрської служби. Він і влаштував мене до себе. Тепер я виконав своє останнє доручення – привіз послання твоєму батькові. Звідси я попрямую до Ельтрана. Сподіваюся ти складеш мені компанію?

- А як же, - хитро посміхнулася я. - І не лише я. Якщо не помиляюся, то в нашій компанії буде сам ректор Еріан і ваш принц Лісар... - Кілька секунд мені знадобилося, щоб усвідомити сказане собою, а коли до мене дійшло, не стрималася. Тихо прошипівши триповерхову словесну конструкцію на свою адресу, продовжила: - Яка ж я дурепа! Ходімо швидше...

***

Поки ми з сестрою перевдягалися, Вашек сумлінно чекав нас у передпокої.

Прислугу ми вирішили не турбувати, і Катіна допомагала мені зняти бальне плаття. Коли я одяглася в нормальний одяг, сказала:

– Ще один такий день я не витримаю.

Сестренка нічого не відповіла, лише посміхнулася.

Коли ми вийшли в передпокій Вашек уже встиг неабияк занудьгувати. Ми сіли навпроти нього.

- Так, дівчатка, а тепер розповідайте, що тут відбувається, і яке відношення до цього має наш принц?

- Пряме. – Відповіла я, і розповіла другу все, що з нами сталася вчора та сьогодні. Розповіла про наше рішення, і приготувалася вислухати єхидні глузування. Але Вашек був серйозний, як ніколи.

- Дані, ти пробувала хоч раз пожити спокійно, нікуди не влипаючи?

- Пробувала. Не вийшло. То що там на рахунок вашого принца?

- Я особисто з принцом не знайомий, але, з того що знаю, можу сказати, що він вродливий, галантний, уважний. Він витрачає багато власних коштів та часу на благодійність. Вічливий з жінками. Одним словом – зразок для наслідування. Він вміє переконувати і залучати людей на свій бік. Будь-яка дівчина Артанії була б на сьомому небі від щастя, якби Лісар звернув на неї увагу. Його любить і поважає вся країна... — Вашек хвалив свого принца, а в моїй голові зростала підозра. Історія – страшна наука. Вона може бути благом для тих, хто зумієміє зробити з її жорстоких уроків вірні висновки, або прокляттям, для тих, хто забує її. І ця пихата дама знала багатьох таких особистостей, які будучи принцами та принцесами, були загальними улюбленцями, а сівши на королівський престол, перетворювалися на справжніх монстрів, і творили такі звірства, що в голові не вкладається. Той же Адлар Ріннейський, прозваний Біснуватим Адіком, будучи принцем - його любила уся країна, ставши королем почав війну відразу з трьома своїми сусідами: Лінеєю, Артанією і Темною Долиною. Війну, в якій держава Рінна, якої, на сьогоднішній день вже не існує, не брала полонених, не щадила мирних жителів і навіть своїх поранених воїнів вони добивали прямо на полі битви, а не лікували. Звичайно, Рінна програла війну. Біснуватий Адик був засуджений до смерті, і вирок виконано на головній площі Арди, а її землі були розділені між країнами трійчастого союзу, і досі є частиною вищезгаданих країн. Другий приклад, як це не сумно, має пряме відношення до моєї родини. Мій далекий предок, Йосиф Альдар, так само в молодості був улюбленцем народу Лінеї, але, лишень він посів на свій трон - почав такий терор, проти власного народу, що люди боялися навіть називати його ім'я вголос. З того часу минуло вже півтора століття, а люди й досі бояться називати своїх дітей Йосипами. - Ось тільки, я маю побоювання, що ти влізла в небезпечну гру.