Глава І. Підміна

Я сиділа в кімнаті Кеті, намагаючись її заспокоїти.

- Не реви. - Проте, замість того, щоб заспокоїтися Катріна розплакалася ще сильніше. - Не реви. Що ти, справді, як дитина. Заручини це ще не весілля, а за три роки може всяке трапитися...

- Ага, наприклад, я зникну, як нещасна баронеса Нірон. - Крізь сльози вимовила Катіна, і розплакалася ще голосніше.

- Перестань, я впевнена, що це все, лише прикрі непорозуміння. - Якомога впевненіше промовила я, хоча й сама не мала тієї впевненості, яку намагалася показати. Щось у моїй душі, якесь незрозуміле почуття кричало, що від принца Артанії треба триматися подалі.

- Я його зовсім не знаю!

- У тебе попереду ще три роки.

- А що коли він страшний, як смертний гріх, чи кривий?

- А що, коли він красень, яких ще пошукати треба?! - Не витримавши, гаркнула я. - Приїде твій принц, тоді й подивимося, гарний він чи потворний.

Мій суворий голос подіяв на сестру. Вона трохи заспокоїлася, подумала.

- А що коли це він винен у зникненні своєї нареченої?

- Ага, він її вбив і з'їв! Кеті, не кажи дурниць. Який сенс йому позбавлятися від нареченої напередодні весілля. До того ж, не забувай, що коли зникла баронес Нірон, Дар Лісара ще не проявився. А проста людина завжди залишає сліди. Тільки маг може підчистити сліди так, що нічого не залишиться. І це головний доказ проти мага - відсутність якихось слідів. Боюся, що баронеса стала випадковою жертвою придворних інтриг.

- Все одно мені страшно.

- Гаразд, не реви. Маю одну ідею, як допомогти тобі. - Катіна заспокоїлася, і дивилася на мене. - Все просто, адже ми близнючки і якщо захочемо, зможемо обдурити кого завгодно. Пам'ятаєш, як робили це в дитинстві?

– Що ти задумала?

- Чергову шкоду. На церемонії заручин замість тебе буду я.

- Але ж тоді тобі доведеться вийти заміж за принца Лісара.

- З чого б це? Після балу ми поїдемо до Академії, а ти залишишся тут. У мене буде достатньо часу, щоб дізнатися про принца все, що тільки можливо, і вивести його на чисту воду. І якщо хоч одне з твоїх побоювань підтвердитись, я просто скажу йому правду, що він заручений не з тобою, а зі мною. Повір, я зможу зробити його життя таким "прекрасним", що він сам розірве заручини. Тож я нічим не ризикую.

- А якщо він, все ж таки виявиться гідною людиною?

- Тоді я поверну тобі обручку, і ти з принцом житимеш довго і щасливо. Ось тільки якщо принца, який нас і в очі ніколи не бачив, буде обдурити просто, то батька обдурити буде не легко. Нам потрібно помінятись місцями.

- Як це?

- Я маю стати тобою, а ти мною. - Від передчуття чергової капості на моїй мордочці з'явилася самовдоволена усмішка. - Я маю поводитися як ти, а ти - як я. І почнемо ми зараз. Все, вирішено, на ці десять днів я перетворююся на зразкову дівчинку, не чаклую, всіх слухаю, дотримуюся етикету... Ти ж у цей час перетворюєшся на мене: починаєш жити в своє задоволення і чинити різні неподобства...

- Я не зможу.

- Зможеш. Це не складно. Найскладніше буде на балу, адже мені доведеться віддуватись і за себе, перед ректором, і за тебе, перед твоїм нареченим. Тож, потрібно буде підібрати абсолютно однакове вбрання. І так, у той час, коли я на балу зображатиму тебе, постарайся не траплятися на очі пану Еріану. Мага такої сили обдурити просто неможливо.

Катина посміхнулася, підскочила до мене та обняла.

- Дані, дякую! Ти найкраща сестричка у світі.

- Ну все, годі, не псуй мені репутацію злісної відьми. А тепер марш у свою кімнату і спати. Завтра на нас чекають великі справи.

- Але ж я вже в своїй кімнаті, - обурилася Катіна.

- Пані Даніело, - старанно копіюючи зарозумілу манеру розмови наших аристократів, сказала я, - не забувайте. Вам час спати.

Катіна легенько стукнула себе по голові, як це роблять сільські дівки, коли припускаються якоїсь помилки.

- Пробач, від цього хвилювання забула, що тепер я - це ти.

- Йди вже. І так, вранці, коли слуги прийдуть будити мене, не забудуть послати всіх до біса. Інакше вони одразу запідозрять підміну.

– Куди? Це... Це ж грубо.

- Не хвилюйся, це вже в нас традиція така.

З сестрою ми жили в одних покоях, але різних кімнатах, розділених спільним величезним передпокоєм, так що не дивно, що сестра не в курсі моєї тривалої, вже майже чотири роки, війни зі слугами. А що я зроблю, якщо буває так на експериментуся або начаклуюся, що організм просто відключається. Або ж зачитаюся до п'ятої ранку... А тут ці нелюди, ні світ ні зоря, вже барабанять у двері, і ще чогось вимагають.

Нащастя, останнім часом, репутація безвідповідальної пустунки, яка під поганий настрій може невдало пожартувати з тих, хто мене дістає, робить свою справу. Чіпають мене лише в крайніх випадках.

Катіна ствердно кивнула, і пішла до моєї кімнати, а я, швидко переодягнувшись у нічну білизну, задумалася, чим би себе зайняти? Спати не хотілося. Йти до своєї кімнати за книгами з магії чи природи речей було ліньки. Тому я почала вивчати бібліотеку сестри.

Про нашу пристрасть до книг знали всі у палаці. Жоден наш вихід у місто не обходився без того, щоб я і Катіна не прикупили кілька десятків нових книг, а потім допізна читали їх у своїх кімнатах. Ось тільки смаки у нас виявилися кардинально протилежними.

Якщо мене, найбільше, цікавили книги з магії, природознавства та природи речей, то Катіну цікавили вірші, романи та інша сучасна література.

Заплющивши очі я, навгад, взяла першу-ліпшу книгу, якою виявився любовний роман про кохання всесильного мага і сільського дівчиська, лягла в ліжко і, не сильно вникаючи в цей маразматичний сюжет, читала, поки сон остаточно не зморив мене.

Вранці я прокинулася від тихого, але наполегливого стуку в двері, що супроводжувався голосом служниці моєї сестри:

- Пані Катіна...

На моє велике щастя, я вчасно згадала, де знаходжусь, і яку роль маб зіграти, тому від традиційної суперечки з прислугою довелося відмовитися. Я змусила себе остаточно прокинутися, згадала ім'я особистої служниці Катини, і лише потім відповіла: