Щоденник з Пекла. 27.03.2022, неділя, Гостомель.

27.03.2022, неділя, Гостомель. Після звичних ранкових привітань з боку рашистів (ніколи раніше не думав, що до такого можна звикнути) наступила відносна тиша. Ми з дружиною оглянули свіжі, вчорашні пошкодження будинку та гаража. Міна розірвалась біля персика, вирвавши дерево з землі та закинула на місце, де колись була огорожа. Земля з вирви була викинута на фасад будинку, закинута через вирване вікно в веранду, в гараж та засипала двох сантиметровим шаром доріжку, вистелену бруківкою. Уламки, вирвавши вікно та серйозно пошкодивши стіну, пробили вікно, внутрішні металеві двері веранди, внутрішні дерев’яні двері з веранди в хату, прошили дзеркальні розсувні дверці шафи-купе, пробили саму шафу та застряли в стіні. В будинку після вчорашнього вибуху практично не залишилось ні одного живого вікна. Полікарбонат оранжереї було розтрощено та вирвано з живим.

Пролізши через вирвану та посічену сотнями уламків задню стінку в гараж, я побачив свій автомобіль з посіченим осколками капотом, розбитим лобовим склом та вибитими боковими вікнами. Автомобіль зовні та всередині був повністю засипаний землею та дрібними квадратиками закаленого автомобільного скла. Я відкрив капот, але явних пошкоджень двигуна та радіатора не помітив. Попробував завести авто. На щастя, воно завелося. Від повного знищення автомобіль знову захистив різний хлам, який був складований біля задньої стінки гаража. Частина його було закинута в автомобіль, під авто та розсипана по всьому приміщенню. Мій десятикіловатний генератор був повністю знищений. Було вирвано та знищено електролічильник. Огорожа була зірвана та розкидана по сусідській ділянці, а один лист профнастилу був завернутий навколо металевого стовпчика огорожі сусідки Люби, як хустина на шиї жінки.

Ми з Людмилою почали закривати простір, де колись була огорожа від бродячих собак. Я збирав погнутий та посічений уламками профнастил огорожі на сусідській ділянці та рівняв його ногами, буквально стрибаючи на ньому. Після цього ми з дружиною укріпляли деформовані листи з допомогою алюмінієвого дроту, який я зібрав на дорозі з розбитої електролінії. При цьому я дивувався силі волі та працездатності своєї золотої дружини. Скільки горя, страху та стресових ситуацій вона перенесла через мою необачність та нерішучість в плані евакуації з Гостомеля.

У такому стані мене застала сусідка з суміжної вулиці Ярової – Наталія, яка прийшла набрати води з нашої криниці. Я припинив поправляти планку на вікнах, з-під якої провисав від вітру брезент і пішов допомогти сусідці набрати води.

– Вітя, що ти такий похмурий, як погода? – запитала вона. – Щось сталось?

– Сталось давно. Я корю себе за те, що своєчасно не вивіз свою дружину із цього пекла і їй приходиться переносити всю тяжкість цієї бойні разом зі мною.

– Даремно трясеш свою душу. Ти ж знаєш, що я з відунів? – запитала Наталія.

– Ти відьма? – здивовано запитав я.

– Можеш і так називати. Так-от, коли ви планували евакуюватись перший, і другий, і третій раз – згадай, тебе щось тримало і не пускало. Так було?

– Саме так.

– Так-ось, я упущу всі деталі і скажу прямо: якби ви звідси поїхали, то вас не було б вже в живих! Так, багато болю і горя ви перенесли з Людмилою, хата у вас згоріла, але ви живі! У вас цілі руки, ноги і голова ціла! Я язичниця, а ви православні, тому дякуйте і моліться своєму Богу за те, що він уберіг вас від ще більшої біди!

– Дякую, Наталія!

– Не дякую, а благодарю, тобто дарую благо, – сказала вона у відповідь, забираючи свої наповнені водою відра.

В цей день у мене виникло бажання очистити тіло та зігріти душу, тому я знову запалив у сауні.