Щоденник з Пекла. 25.03.2022, п’ятниця, Гостомель.

25.03.2022, п’ятниця, Гостомель. Перший день другого місяця окупації нашого селища. На горизонті, зі сходу почали пробиватися перші промені золотого весняного сонечка. День, звичайно, зі сторони природи, обіцяв бути теплішим ніж минулі дні. Любуватись сонячним ранком нам прийшлось недовго. Близько 7-ої години рашисти розпочали дуель важким озброєнням, зовсім не економлячи снарядів та мін. Інформація в наших ЗМІ щодо зменшення у ворога боєприпасів зовсім не відповідає дійсності. Складається враження, що цих засобів смерті у них невичерпна кількість. Нам знову прийшлось спуститися під захист стін та стелі нашого погреба. При слабкому освітленні свічки-таблетки, реконструйованої вмілими руками моєї дружини, запанувало тривале мовчання.

– Вікторе Михайловичу, – звернулась до мене сусідка, розбудивши тривалу тишину. – Ну, розкажіть нам що-небудь.

Прийшлось розпочинати розповідь з новою тематикою.

Дійсно, при обмеженій кількості людей теми вичерпуються досить швидко. Чоловіки більш відкриті щодо свого життя. Жінки говорять про все: вільно розповідають про своїх знайомих та сусідів, але закриваються, коли мова йде про подробиці з власного життя. При довгому перебуванні в обмеженому та закритому просторі були проговорено теми про медицину, релігію, політику, літературу, життя акторів та співаків, про корупцію влади. Ми дякували Богу, нашому погребу, Володимиру Зеленському, який не кинув країну у важкі часи війни та не виїхав за кордон, рятуючи свою сім’ю та власне життя, як це зробили деякі депутати Верховної Ради. Саме він та війна об’єднали нашу країну. Президент «розбудив» Європу та Америку і вони надали військову та гуманітарну допомогу. Думаю, що саме він, як в давнину Данило Галицький, ввійде в новітню історію України, на відміну від своїх попередників, як реальний захисник волі та незалежності нашої держави.