Щоденник з Пекла. 22.03.2022, вівторок, Гостомель.

22.03.2022, вівторок, Гостомель. Ніч пройшла відносно спокійно. Ми з дружиною відмітили, що на фоні зоряної ночі уже другу добу відсутній місяць. Ми це явище назвали ефектом «вкраденого рашистами місяця». Темінь – неймовірна, як говорять: «Хоч виколи очі».

Цей день пройшов також з більшою активністю росіян. Близько полудня вибухнула міна, яка рознесла огорожу у сусіда. Погріб, в якому в цей час ми знаходились, сильно при цьому задвигтів. Складається враження, що снарядів та мін у рашні незлічена кількість. А зомбовані воїни-раби дикої держави, під фактичною назвою московія, йдуть за наказом своїх зомбі-командирів на смерть, як барани. Нас вразило повідомлення подруги Марії Федорівні – Світлани. Вона у свої юні 70 років, з білими пов’язками на обох руках і білим бантом посередині керма старого велосипеда «Україна» сміливо моталась по Гостомелю в пошуках продуктів в розгромлених продуктових магазинах і на розкурочених продуктових базах. Вона ніякої уваги не звертала на рашистів, а ті до неї звикли, але періодично відганяли від своїх об’єктів. Своїми трофеями вона забезпечувала не тільки себе, а й щедро ділилась з подругами і знайомими. Завдяки їй під час окупації ми згадали смак смаженої риби у вигляді напіврозмороженого хека. Так ось вона нам повідомила, що в старому садку ще з перших днів війни лежать тіла вбитих росіян, які ніхто не забирає. Деякі тіла вже обгризають голодні, покинуті своїми господарями та здичавілі бродячі собаки… Ми з дружиною дивувались: що за відморожена країна, якій глибоко наплювати на своїх вбитих синів, покинутих, наче сміття, на чужій для них землі?!