Щоденник з Пекла. 12.03.2022, субота, Гостомель.

12.03.2022, субота, Гостомель. Звична перестрілка сторін о 6-ій ранку. Звична, якщо таким словом це можна назвати. Звикнути можна, правда, ця звичка, як тимчасовий природний психологічний захист людини, який через деякий час може викликати симптоми хронічної втоми і призвести до серйозних психоневрологічних змін. А взагалі, чи можна звикнути до неприємних специфічних, можна сказати, брутальних звуків пролітаючих повз тебе, повз твого напівзруйнованого будинку снарядів, мін, крилатих ракет та іншого страхіття, яке створене людиною для вбивства собі подібних? Для вбивства людей, які думають інакше. Хіба можна вбивати людей, тільки за те, що вони хочуть жити по-своєму в своїй країні, берегти свої цінності і традиції? Чому хтось вважає, що ми маємо жити, як бидло в стійлі?! У нашій країні дуже багато проблем, але це наші проблеми, які ми маємо вирішити і безумовно вирішимо самі, без будь-якого зовнішнього втручання.

Продовжується самоевакуація. Виїздять сусіди, що поряд: Любов Степанівна, молоді сім’ї сусідів навпроти. На вулиці залишаються люди більш старшого віку, яких можна перерахувати на пальцях. Сусіди Катя і Володя з дорослою донькою Іриною при від’їзді звільнили свій холодильник і залишили нам декілька кілограм сала та близько п’яти кілограмів свинини.

Дружина разом з Марією Федорівною засолили частину м’яса в банки, а частину затушкували в каструлі на нашій дворовій пічці. Цих продуктів разом з рибною тушонкою, яку нам дозволив взяти сусід Петро – пресвітер протестантської церкви, вистачило на весь період окупації. Крім того в нашій морозильній камері було багато заморожених овочів, ягід та грибів. Завдяки мінусовій температурі в літньому будиночку камера ще тримала холод. Загроза того, що ми будемо позбавлені білкової їжі та жирів зникла сама по собі.