Щоденник з Пекла. 03.03.2022, четвер, Гостомель.

03.03.2022, четвер, Гостомель. 05:25 год. Розбудили звичні звуки початку дуелі важкої зброї рашистів, а зараз будемо очікувати відповідь з нашої сторони. Перестрілка буде до сніданку рашистів, який буде тривати 20-30 хвилин. Тоді й ми теж зможемо поснідати і швидко привести себе в порядок на прийдешню добу. Оскільки до аеропорту від нашого будинку близько 3 кілометрів, то ми завжди відчували себе учасниками боїв, при цьому наша бойова позиція була самою невигідною і вразливою. Над нами летіла страшна зброя, яка могла у будь-який момент впасти на наші голови. На продовження теми виживання: нам було дещо легше у зв’язку з наявністю укриття, яке одночасно було продуктовим складом, дачного туалету на вулиці та постійного джерела води – криниці, яка служила не тільки нам, а також сусідам, у яких були бездіяльні свердловини.

З часу прилетів ракет в наш будинок та пожежі, я поетапно закривав розбиті пройми вікон наявним матеріалом: плівкою, ковдрами. Наприклад, вікно літнього будиночку, що над погребом, де зберігався наш одяг, я закрив брезентом, закріпивши його саморізами з шайбами, і прикрутивши їх відкруткою до розбитих уламків металопластикових вікон. Металопластикові двері в погріб я укріпив п’ятишаровою фанерою, що дало їм змогу функціонувати і закриватись. У часи затишшя ми виносили залишки пошкодженого майна на вулицю.

Саме страшніше і найважче – жити в погребі та бути відірваним від будь-якої життєво важливої інформації. Про те, що відбувається на різних напрямках фронту, в Гостомелі, Бучі та Ірпені ми дізнавались від сусідів по Інтернету через смартфон дружини, через Таню – внучку Марії Федорівни з Іспанії та через Володю – родича Марії Федорівни з Ужгорода.

Із зникненням світла виникла ще одна проблема – зарядка телефонів. У нас був заряджений повербанк та автомобільний акумулятор сина Андрія з понижувачем струму. Цього вистачило на два тижні, а пізніше я почав заряджати телефон через акумулятор заведеного автомобіля за допомогою перетворювача і через гніздо в салоні авто. Надалі ми напіврозряджений акумулятор Андрія використовували для освітлення погребу через автоліхтарик. Ми дуже економно користувались телефоном, більше Людмилиним. Дружина з самого ранку розсилала СМС дітям та рідним. Ми дуже раділи, коли діти присилали нам відповідь. Зрідка ми говорили з дітьми: Сашою, Юрою, Андрієм, Оленкою та племінницею Веронікою із Сінгапура.

Під час чергової зарядки смартфонів сусід попередив, що по вулиці Яровій бродять рашисти – прийшлось терміново глушити автомобіль та забирати напівзаряджені телефони.