Щоденник з Пекла. 02.03.2022, середа, Гостомель.

02.03.2022, середа, Гостомель. 05:45 год. Все розпочалось з мінометно-артилерійської дуелі. Першими зазвичай розпочинали рашисти. Ми часто чули команди офіцера-артилериста орків з боку старого радгоспного садка, що знаходиться між нами і аеродромом. Зазвичай били три артилерійські установки.

Наше щоденне життя складалось з постійних перебіжок: від погреба до дворового туалету, який у нас теж був побудований за літнім будиночком, а тоді в будинок з метою нагрівання води для миття і для чаю та знову в погреб. Перестрілка стихала дуже рідко. На перших порах кухонними справами займався я, бо жінки дуже боялись цієї артдуелі. Я заправляв трьохлітровий термос кип’ятком і спускався в погріб, де ми пили чай спочатку з печивом, а коли воно скінчилось – з лавашем, який моя мудра дружина віртуозно пекла на звичайній сковорідці і навчала цього сусідок. На щастя, варення в погребі було багато, навіть з минулих років. Якщо дуель затихала на декілька хвилин, то жінки, а наостанок і я – займались водними і гігієнічними процедурами. А паралельно я готував їжу – це була каша, картопля в «мундирах» або макарони з ложкою тушонки для кожного або зі смаженим яйцем. Замість салату ми відкривали овочеву консервацію. На перших порах в обід ми дозволяли собі потрішки вина з мого погреба. Перед сном я зазвичай жартував з Марією Федорівною, яка періодично скаржилась на поганий сон:

– Маріє Федорівно, щось ви погано стали спати. Там над вами висить силіконовий шланг, Ви один кінець його опустіть в двадцятилітровий бутель, що поряд з Вами, а інший візьміть в рот і потягніть від душі. А коли вночі прокинетесь, повторіть ту ж процедуру. Гарантую, що за декілька днів сон у Вас нормалізується повністю.

Навіть в складних ситуаціях ми старались не втрачати почуття гумору.

Із зникненням електроенергії у нас окрім знеструмле-ного холодильника та морозильної камери, переповненої замороженими овочами, виникла проблема з освітленням нашого підземного житла. У нас з дружиною був невеличкий запас стеаринових свічок і блок сірників. У «бардачку» авто у мене була запальничка, яку я вирішив не чіпати – залишити, як НЗ. Свічки горіли гарно, але швидко згорали. На день, при економному використанні потрібно було щонайменше дві свічки. Син Андрій, будинок якого знаходився на сусідній вулиці вище нашого, поряд з будинком Марії Федорівни, дізнавшись за наші проблеми, якось зателефонував і сказав, що у нього є сотня свічок-таблеток в низьких стаканчиках з фольги. Я відкрив будинок сина і знайшов їх в зазначеному місці. Але для освітлення нашого столика потрібно було запалювати щонайменше дві таблетки. За день згорало близько шести таких таблеток, тому вони теж танули досить швидко.

Люда якось згадала, що у нас в комірчині для хімії є близько кілограма медичного парафіну. Ми його знайшли і дружина додавала його потрішки в стаканчик свічки-таблетки, а коли стаканчик ставав порожнім, вона до металевого «ґудзика», що був на дні стаканчика, прив’язувала новий фітільок і заповнювала стаканчик парафіном. З часом у моєї винахідливої дружини з’явилась ще одна нова ідея, яка виявилась дуже вдалою. Якось вона мені сказала:

– А пам’ятаєш, у нас були старі садові ліхтарики на сонячних батареях?

– Так, вони є в гаражі, тільки в них акумулятори вже не придатні.

– А давай в них спробуємо поставити замість акумуляторів звичайні старі батарейки, – сказала дружина. – Тільки по дорозі в гараж дивись, щоб на вулиці не було рашистів!

З гаража я приніс сім ліхтариків, в яких замінив акумулятори звичайними напіврозрядженими батарейками. Помістивши їх в порожні скляні півлітрові банки, ми виставили їх на сонце. З настанням темряви у нас загорілось три ліхтарики, що нас дуже порадувало. Тепер у нашому погребі з’явилось три нічники, а це дуже важливо. А коли ми вечеряли, то ставили три ліхтарики і одну свічку-таблетку, чого нам цілком вистачало. На день ми виставляли ліхтарики на сонце, начебто для зарядки.