Щоденник з Пекла. 01.03.2022, вівторок, Гостомель.

01.03.2022, вівторок, Гостомель. 05:50 год. Все розпочалось, як завжди, з ракетно-артилерійської та мінометної перестрілки. Більше снарядів, ракет і мін летіло в сторону Києва і на позиції наших воїнів за річкою Ірпінь, а відповідь була у рази меншою. Ця пропорція складала в різні часи 1:30; 1:50. Власне це нас і будило в погребі. Всі ці вбивчі заряди летіли над нашими будинками. З часом я навчився розрізняти вид пролітаючого снаряда чи ракети. Крилата ракета видавала звук трохи слабший за звук пролітаючого винищувача. Снаряди, що пролітали над нами, видавали інший звук. Протипіхотна міна, падаючи десь неподалік, видавала мерзенний свист перед вибухом.

Після полудня, на шостий день війни в селищі Гостомель вперше побачили селищного голову Юрія Прилипка. У цей день він ходив по нашій вулиці Дніпровській з двома охоронцями і оглядав пошкодження будинків, звернув увагу і на наш підгорілий будинок, Але в подвір’я він не заходив, зайшов його охоронець, здається, його звали Іваном, родом з Тернопільської області, він був в бронежилеті поверх куртки. Іван оглянув будинок, дещо фотографував на свій смартфон і сказав, що після війни все буде компенсовано. Я вийшов слідом і підійшов до Юрія Прилипка. Біля голови, який на відміну від нас був поголений та вдягнутий «з голочки», вже стояли сусіди, в своїй більшості чоловіки. Привітавшись, я запитав у голови:

– Розумію, що територіальної оборони в Гостомелі на сьогоднішній день немає?

– Немає, – відповів Юрій Прилипко.

– Зброї не дали! – сказав хтось з присутніх мужчин.

– А чого ж, нехай мародери грабують разом з рашистами магазини, квартири та будинки, – додав інший.

Поговорили про війну та пошкодження житла і розійшлись в різні сторони.

Війна – це не тільки психологічна травма, це втрата звичного комфорту, разом з втратою енергоносіїв (газу та електроенергії), води. Війна – це також завжди велика небезпека, горе і смерть. А для тих, хто ще живий і зовсім не знає, що його очікує в найближчому майбутньому – потрібно навчитись жити і виживати зараз, сьогодні, завтра (якщо вдасться дожити) – для цього потрібно багато чинників, а саме: відносно безпечне місце перебування (бомбосховище, підвал, погріб), одяг (відповідно до сезону та місця перебування, при цьому наявність теплих речей обов’язкова), основні продукти харчування (крупи, макарони, мука, цукор, рослинні або тваринні жири, сіль), питна вода, джерело вогню (сірники, запальничка), місце та джерело приготування їжі, місце для проведення заходів елементарної гігієни (умивання, підмивання, миття або обтирання тіла, гігієна ротової порожнини) та місце для відправлення природних потреб (туалет).

Умови виживання різні, в залежності, де Ви мешкаєте в мирний час. У власному будинку значно легше, але теж не просто. В багатоквартирних будинках надзвичайно складно. І добре, якщо там є надійне сховище. Все інше залежить від наявності ефективних лідерів в цій групі людей, які зуміють стримувати паніку, організувати водопостачання та мінімум продуктів для приготуванням гарячого харчування (хоча б один раз на добу). Якщо такий лідер створює ініціативну групу, яка підтримуватиме порядок та буде займатися пошуком продуктів харчування, води та всього необхідного – вижити цілком реально. З часом така група створить мінімально-терпимі умови для скромного проживання. В таких ситуаціях завжди найважче жінкам і дітям, як психологічно, так і через відсутність можливості здійснювати елементарні гігієнічні заходи. Для чоловіків, між іншим, це теж важливо. Якщо ініціативна група не зможе вирішити цих питань, то за 4-5 днів в гуртовому сховищі буде характерний запах і атмосфера «бомжатника».