Глава 1 Валентина

                                                               Глава 1  Валентина 

Я допила вино, розрахувалася за салат та склянку білого сухого вина. Я склала телефон у сумочку, й забрала чорне пальто, поглянула у панорамне вікно на вечірній, осінній Париж. Для побачення я обрала ресторан на Ейфелевій вежі Madame Brasserie, з якого відкривається вигляд на вечірнє місто. Але Домінік знову не прийшов на вечерю. Знову зайнятий роботою. Домінік, голова мафіозної братви. Він постійно зайнятий, ніколи не може знайти час на жінку й кохання, ми з Домініком побралися коли мені було 16, а йому 25, у шлюбі ми вже 15 років сьогодні річниця нашого весілля, а він не з’явився. Я чекала його близько 2-годин, поки не зателефонував його асистент, та повідомив, що у нього з’явилися справи з кацапами за містом і сьогодні не вийде.
Я сильно розлючена. Це вже 6 вечеря за цей місяць, яку він пропустив, через його роботу. Ми бачимося уранці 40 хвилин, коли він одягається, й збирається на виїзд. Й увечері коли ми мовчки вечеряємо. Спимо ми окремо, бо я йому заважаю. Це була остання крапля.
Я спустилася на ліфті на нижній поверх. Там на мене чекали два тілоохоронці, які відкрили мені двері чорної машини Rolls-Royce. Стефано, завів машину, а Різ сів поряд. Ми вирушили у Домінікові апартаменти…
***
Різ, взяв у руки пістолет. Простягнув мені вільну руку, я поставила ноги на асфальт. Простягнулася, і вийшла з машини. Різ закрив двері, ми пройшли до вхідних дверей апартаментів.
 - Проходьте, міледі, - відчинив двері дворецький.
Я навіть не посміхнулася. Я піднялася на 11 поверх, на ліфті разом зі Стефано і Різом. Увійшла в апартаменти з панорамними вікнами й дорогими картинами. На вході мене зустрічала Анна, покоївка Домініка. Вона, підхопила моє чорне пальто Dior. І занесла у мій гардероб. Я увійшла у свою кімнату де я жила останні 4 місяці. Поклала сумочку і темно-синій жакет, на ліжко вкрите білосніжною постіллю. Я елегантно пішла в гардероб за нічною сорочкою, прийняла душ і одягло свіжо випрану нічну сорочку. Анна зробила мені фруктове смузі, я випила. Й попрямувала у кімнату поки не відчинилися двері квартири. На вході стояв гарно вбраний з розбурканим блондинистим волоссям Домінік у футлярі лежав пістолет. За ним стояли його асистенти та побратими. Чоловіки, які входили у клан Домініка жили у сусідніх квартирах. Це було рішення Домініка, щоб ми жили удвох колись. Домінік прийняв душ, повечеряв зі своїм асистентом вони обговорювали, мафіозні справи я ніколи не заглиблюватися у балачки чоловіка. Я сіла коло Домініка, взяла посудину з персиковим соком й налила собі у склянку.Зробила три ковтки. Й пішла у кімнату. Домінік швидко доїв, зачинив двері за Матео. І пішов у спальню, поки я його не підхопила.
 - Домініку, нам потрібно поговорити. - хутчіше промовила я.
-  Про що ти бажаєш розмовляти? - Домінік підняв брову.
- Про наш шлюб! - наголосила.
Шлунок зав’язався у вузол. Я видихнула.
- Я змучений, після роботи. - відірвав мою руку від мого плеча.
- Ні, ми мусимо поговорити, бо ти мене не побачиш більше НІКОЛИ!
- Давай, якщо це займе понад 15 хвилин. - здихнув він.
Я взяла його за руку, й ми пройшли у його спальню. Мої соски затверділи, від його дотику до талії. Він розмістився на ліжку. Я сіла коло його накачаної м’язами руки.
- Домініку, мені потрібне розлучення, я більше так не зможу. - я схлипнула.
- Ніякого розлучення не буде, я тебе кохаю і буду кохати все життя. - відказав мій чоловік.
- Але ти не приділяєш, ніякого часу….. - я не встигла договорити, як Домінік вийшов з кімнати й зачинив двері.
Я виключила нічник, обернулася на інший бік. Заплющила очі. Почала обдумувати, що робити зі шлюбом...