Епілог. Сумніви

Спогади дзижчали над вухом, точно набридливі комахи — директорка роздратовано помахала рукою так, ніби могла фізично вплинути на цих нав’язливих привидів минулого, а потім знову схилилася над своєю магічною кулею.

І чого це вона так раптом згадала про ту книгу та своє давнє амбітне бажання підкорити чорну магію?.. Думала, що спогади про цей період життя вже давно схоронила у своїй пам’яті. Аж ось вони виринули знову, та ще й так неочікувано, як сніг на голову. Утім зараз їй не варто думати про це.

За ґратчастим вітражним вікном — останній день листопада. Листя з дерев у шкільному парку вже осипалося, і лише голе гілляччя стирчало звідусіль — не надто приємні сірі пейзажі відкривалися директорці з її кабінету, навіваючи смуток. Лише вдалині жевріли невеликими зеленими острівцями поодинокі полиски Вічнозеленого Лісу — недосяжно далекі.

Пані Ірма тяжко зітхнула. Окрім привидів минулого, її також гризли сумніви теперішнього: чи не помилилася Магічна куля з пророцтвом? Чи точно ці діти — ті, хто врятує її школу?..

Із тих пір, як вони з’явилися в «Мольфаріумі», напружена ситуація на острові не надто поліпшилася.

Так, безсумнівно, поповнення серед учнів — це добре. І Яся, Макс та Ксюша справді мають потенціал, аби стати сильними магами в майбутньому. До того ж, здається, їм тут справді подобається.

Але як же все інше?.. Молодші мольфари не пройшли на наступний етап конкурсу — феєрично програли; розсварилися; провалили свою першу місію — причому так, що Темний Ліс тепер значно побільшав, та контролювати його стало ще складніше; знову розсварилися... Ці діти інакше сприймають світ, вони дуже відрізняються від корінних жителів Флуґанто та решти учнів «Мольфаріуму». Вони — зовсім інші. І поки що від них — одні проблеми.

Директорка потерла скроні. Із одного боку, ці діти були тієї ще занозою, утім з іншого… їхній дух, їхній запал та внутрішня сила імпонували пані Ірмі. І вона, попри всі похибки та помилки, все ще покладала на трійцю великі надії і сподівання.

Вони мали виконати накреслене долею пророцтво та врятувати її школу від занепаду.

Мали зробити життя «Мольфаріуму» кращим.

Чи могло взагалі бути інакше?

Чи могла пані Ірма припуститися фатальної помилки?