Розділ 16. Бути вдома (не) хочеться

«Як же це все мене вже кумарить. Я так втомилася», — роздратовано подумала Яся, агресивно зачиняючи дверцята шафки ногою. На ліжко почергово впали незмінно чорне худі, так само чорна спідниця, чорні капронові колготки з витіюватими візерунками — у секонді вичепила — та новенька пара яскравих жовтих шкарпеток із промовистим написом «Лєді з Водопоя». У непроглядно чорних образах Ясі завжди залишалося місце для барвистих акцентів: шкарпеток, заколок, резиночок, прикрас із бусин та бісеру.

«Я так втомилася від цього бісячого дурного світу, від цих людей», — продовжували пульсувати нав’язливі думки в голові рудого дівчати, поки воно знервовано вдягалося.

«Досить із мене цього», — останні два тижні осені були точно пеклом. Ніби хтось наврочив. Кожен день чомусь ставав гіршим за попередній. Усе звалилося купою: у школі почалися контрольні, завал із домашкою непідйомний — після появи в її житті «Мольфаріуму» Яся й не помітила, як почала серйозно запускати навчання в реальному світі, — та ще й удома свої проблеми і сварки з батьками.

Шкільні друзі також почали її дратувати самим своїм існуванням. Навіть Віка, і та… Зараз Ясю чомусь злило геть усе. А сьогоднішнім недільним ранком — особливо. Вона відчувала як гнів жаром палає у грудях, шаленим теплом струменить у тілі та заповнює кожну часточку її душі.

Ще одна сварка з мамою про навчання остаточно добила.

— Якщо ти не навчатимешся принаймні на десятки, а то й вище, а забиватимеш на навчання як зараз, то ким ти станеш? Кому ти будеш потрібна така нездара? — читала нотації мати, поки смажила на кухні м’ясо — воно, здається, вже почало підгорати, просочивши повітря різким задимленим запахом. Дівчина лише мовчала й супила брови, але ця промова згодом змусила її серце штормити. Їй підгорало — так само, як і м’ясу на тісній розжареній пательні.

Саме тому дівчина зараз збиралася, так схвильовано та роздратовано, поспіхом, одразу після того неприємного діалогу (точніше монологу, бо Яся переважно мовчала та слухала, яка вона погана) — їй терпець урвався. Вона не хотіла лишатися в цьому місці ні секунди.

«Не повернусь сюди ніколи», — промайнуло в голові, коли Яся, зібравшись, різко торкнулася чорного кулона на шиї та викликала портал до «Мольфаріуму» — вперше за весь час сама, не дочекавшись його запрошення.

Із цим шаленим роєм радикальних думок усередині Яся і влетіла до просторого холу «Мольфаріуму», а погляд її одразу ж натрапив на два до болю знайомих силуети — на червоних шкіряних диванчиках сиділи Макс і Ксюша.

— А ви що тут робите?! — запитала здивовано, розкинувши руки та широко розкривши вуста. — Сьогодні ж неділя!.. — втім варто було їй помітити незвичну понурість Макса та похмурість Ксюші впереміш із застиглими в карих очах сльозами, голос Ясі стих і ніби надірвався. Мовчазного Макса та заплакану Ксюшу руде дівча бачило вперше. — У вас… щось сталося?.. — її власний гнів миттєво випарувався, натомість з’явилось хвилювання за друзів.

***

— Батько стався, — буркнув Макс, склавши руки на грудях. — Знову тільки й робить, що базарить мені про те, ким хоче мене бачити у майбутньому! То забуває про моє існування на місяці зі своєю роботою, то потім всі мізки видзьобує своїми марними сподіваннями. Це якщо коротко.

Кінець листопада виявився для Макса вкрай паскудним. Йому наче було пороблено.

— Сьогодні в нас заплановано приватну вечірку. Я зустрічаюсь із директорами партнерських компаній, — поправляючи краватку, діловито вів батько. — Ми всі прийдемо зі своїми сім’ями. Ти також маєш там бути,  Максиме. Я хочу, аби ти поводився належним чином; якщо зараз ти сподобаєшся комусь із тих людей, у перспективі це може перетворитися на твоє майбутнє корисне знайомство. Коли ти вестимеш мій бізнес.

— Але я не хочу займатися цим! Я не хочу вести твій бізнес і бути твоєю тінню!

— Тоді згодом заснуєш власний. А якщо ні — влаштуємо тебе в офіс в IT-компанію. Це також доволі прибутково.

— Але я… не хочу працювати в офісі. Я хочу бути фрилансером, — намагався відстояти своє Макс.

— І чим же ти займатимешся на цьому своєму фрилансі? Без впевненості у сталому заробітку як житимеш?! Розмальовуватимеш одяг та скейти і продаватимеш? Облиш цей дитячий садочок.

— Нехай і так, це моє життя.

— Ні слова більше, — відрізав батько, бризкаючись дорогим парфумом та дивлячись на себе в дзеркало в коридорі. — Зараз я маю йти у справах. Але до вечора ти маєш бути готовим до вечірки. А ще… в одного з директорів є дуже мила дочка. Вільна. Рекомендую звернути на неї увагу, — кинув це і пішов, залишивши Макса наодинці зі своїми останніми словами. Миттєво стало дуже боляче. Він ненавидів ці розмови з батьком. Він ненавидів те, як цей чоловік не мав жодного уявлення про захоплення свого сина, не зважав на його думки, а лише насаджував власне бачення.

Ще й це «рекомендую звернути на неї увагу»… Тілом одразу пройшлася огида. Хлопець відчув відразу — йому не потрібна ніяка дівчина, в нього вже, здається, є… почуття до декого.

Після відрази прийшов відчай впереміш зі смутком. Невже він і справді муситиме проживати це життя так, як хоче його батько?! Ні, він цього не хотів — рука мимохіть потяглася до кулона з чорним агатом на шиї, і портал, що вмить виник за покликом Макса, затягнув його до «Мольфаріуму».