Розділ 11. Знайти себе?..

Яся сьорбала гарячий трав’яний чай та їла печиво в дев’яностій кімнаті: там із моменту знайомства з Уляном уже встиг побувати чи не кожен молодший учень — приходили найчастіше по пораду чи допомогу. Староста мольфарів-випускників був гостинним та завжди намагався вирішити питання всіх, хто до нього звертався.

А позаяк пан Юхим виявився надто вітряним класним керівником, і здибатися з ним у шкільному коридорі чи навіть у його кабінеті було складніше, ніж відшукати квітку папороті, то з усіма своїми проблемами молодші бігали до Уляна. Він, здається, заміняв їм і класного керівника, і маму.

А оскільки Улян часто допомагав панові Іоанну під час занять із тлумачення снів, Яся приходила до старшого знайомого і по допомогу в навчанні. Ніхто не міг їй пояснити незрозумілі речі краще за цього юнака з веснянками й медовими очима. В якомусь сенсі він став для Ясі старшим братом, якого вона ніколи не мала, але якого завжди дуже хотіла (він напевне був би набагато кращим варіантом, ніж її нав’язлива та гамірна молодша сестра, яку дівчина ніколи ні в кого не просила).

От і зараз вони сиділи та говорили про навчання та успіхи Ясі. Дівчині досі пекли слова Макса про те, що вона недостатньо добре керує своїми здібностями. Вона справді лише вчилася призивати свого тотема зі світу духів у реальний — але це потребує неабияких старань. Утім дівчина збиралася змусити цього нахабу забрати свої слова про рівень її магічних сил назад.

— А пан Іоанн вам ще не розповідав, що деякі ворожбити не лише трактують сновидіння, але й уміють матеріалізовувати речі зі світу снів?

— Що-о-о? Ні, не казав!

— Це не надто складний фокус, але дуже ефектний. Однак для цього мольфар має бути в гармонії зі своєю стихією та мати високий рівень концентрації. Принцип той самий, що і з призиванням тотему. Адже, фактично, світ снів та світ духів — це майже одне й те ж. До світу духів ми потрапляємо за допомогою трансу, до світу снів — коли засинаємо. Та якщо ти вмієш бачити контрольовані сни, — а я знаю, що ти вмієш — то тут ти маєш набагато більше свободи. Ти вмієш керувати снами всередині сну так, ніби це реальність, а значить ти можеш змінювати реальність так, ніби це сон, — пояснював хлопець. — Ось дивись, — заплющив очі, зробив глибокий видих; перед очима Ясі пробіг фантомний кролик і за мить розчинився.

— ВАУ! Як ти це-

— Просто ілюзія, — всміхнувся Улян. За допомогою таких можна обманювати супротивників, наприклад. Або це також дієвий спосіб розважити друзів. Ти просто маєш зосередитися на силі своєї стихії, розслабитися й дати волю своїй уяві — коли вони поєднаються з силою всередині тебе, на деякий час у реальності з’явиться фантом того, що ти уявила... А ще, забув сказати: найкраще це виходить, коли стихія мольфара — вітер чи вода. У тебе яка?

— Я… я ще не знаю, — опустила очі Яся, трохи розчарована, що опанувати нову цікаву навичку не вийде. Можливо, Макс таки мав рацію, коли сказав те… Ні, не треба думати про це. Цей півень фарбований не заслужив, аби про нього ще думали. — А як визначити свою стихію?.. Бо і Ксюша, і Макс свої вже знають (у Ксюші — вітер, у Макса — земля), а я ні. І не зовсім розумію, як дізнатися.

— Узагалі способи є різні. Це індивідуальна річ. Зазвичай це роблять експериментально: яка зі стихій найбільше підсилює твою внутрішню енергію, та і твоя. Проте є й інші способи. Наприклад, за тотемом. Який в тебе тотем?

— Водяний вуж, — жваво відповіла дівчина.

— О, ну так це як раз плюнути! — вигукнув Улян. — Що тут гадати, це вода!

— Так просто?! — видихнула Яся. — А я з цим так довго мучилась!.. То виходить, я зможу зробити цю штуку з ілюзією?

— Так, але не зараз: спершу тобі треба як слід відчути стихію в собі та поєднатися з нею, — Яся хотіла тут і зараз, тому надула губи і склала руки.

— Не дивись на мене так, — дзвінко розсміявся хлопець. — Тут я правда нічого не можу вдіяти. Усе лише від тебе залежить. Краще пий чай, бо зараз охолоне, — свій хлопець уже давно допив.

І після короткої павзи почав якось непевно:

— Слухай, я от що спитати хотів… Із твоїми… ти не помирилась?

— Ні, і не хочу, — надула щоки Яся і відвернулась. — Якщо ти мене вмовлятимеш помиритися з ними, я одразу ж піду.

— Добре, якщо не хочеш, не будемо про це, — видихнув хлопець. — Можливо, є ще якісь питання, які тебе цікавлять?

— М-м-м... так! Звісно є! — жваво випалила учениця, рада втекти від неприємної теми. — Сорочки. До ініціації вони в нас були повністю білі, а після — оздобилися різними візерунками. Вони щось означають?

— Ці сорочки — відображення нашої індивідуальності. Як і тотем — віддзеркалення душ. Вони — це те саме, що й кулони у відьом. Ти, напевно, помітила, що вони носять на шиях прикраси у формі місяця. Із не надто детальних розповідей Хельги я знаю, що вони мають якесь сакральне значення та вплив на магію власниці… Утім, я не дуже розбираюся в цьому.

— А я думала, що це просто побрякушки! Виявляється, вони ще якісь незвичайні, — підняла брови Яся. — А якщо не секрет… яка в тебе сорочка? — запитала дівчина.

— Доволі яскрава, — усмішка осяяла обличчя Уляна. — У мене від плечей до зап’ясть вишиті рукава: там є і чорні, і жовті, і зелені кольори… І зовсім трішки вишивки на грудях. У натовпі ти мене обов’язково побачила б. А в тебе?