Розділ 5. Магічні й немагічні будні. П'ятниця

Після вчорашнього заняття з тлумачення снів Ясі наснилось, що вона, Ксюша та Макс щось зробили, — і це щось було дуже поганим, і небо було все у блискавках, а потім з’явилися рожеві єдинороги, солодка вата, — і все це супроводжувалося фонк-реміксом «Місячної сонати» Бетховена (нещодавно його на музиці в школі проходили), тож… вона не була впевнена, що в цій нісенітниці була хоч крапля здорового глузду і хоч натяк на події майбутнього. Але, як і просив пан Іоанн, усе записала та спробувала проаналізувати. Вийшло погано.

Та зараз не про це. Зараз — урок демонології.

Яся навіть подумати не могла, що буде така щаслива знову бачити свій клас у повному складі, без якихось незнайомих людей у кабінеті. І дуже рада була знову сидіти з Ксюшею за однією партою: тепер вони могли синхронно стримувати зітхання та закочувати очі на вибрики старости.

Вони сиділи в просторому кабінеті з номером 666 із готичною атмосферою — ще більш готичною, ніж у іншій частині «Мольфаріуму». На віконних вітражах були зображені різні створіння, — від мавок до потерчат — а сам інтер’єр прикрашали різноманітні висушені квіти й трави, чорне та червоне каміння, а також черепи, кістки та муляжі тварин (у всякому разі, Яся дуже сподівалася, що все це були просто несправжні елементи декору).

— Магічний світ Флуґанто населяє купа створінь: чугайстри, водяниці, перелесники та багато інших, — і самі по собі вони ні хороші, ні погані. За своєю природою вони нейтральні та існують для підтримки балансу, — розповідала викладачка демонології пані Ізидора. Вона мала чорне каре та була вбрана у довгу чорну сукню, яку на талії обіймав щільно затягнутий чорний корсет із вишитими маками. Окремої уваги заслуговували її прикраси: круглі масивні сережки зі срібла із візерунками змій та червоним камінцем граната всередині; шию увінчував такий самий кулон на шкіряній мотузці.

— Атмосфера навколо неї — повна протилежність пані Улити, — руде дівча почуло тихий шепіт Ксюші поряд зі своїм вухом. Яся не знала пані Улиту, але за розповідями однокласників, ця жінка — ніжна та світла невинність. Від пані Ізидори навпаки віяло чимось темним, містичним і загадковим, що манило та лякало водночас.

— Але якщо не знати, як поводитися з цими створіннями, вони можуть стати небезпечними. Так, наприклад, час від часу всі летючі острови магічного світу страждають від сплесків темної енергії: вона приносить шкоду екосистемі островів, а також впливає на поведінку нечистої сили, пробуджує всередині них усе погане. Після цього вони можуть вийти з-під контролю та почати капостити. Наша місія, як мольфарів, не допускати цього та мінімізувати рівень шкоди, якої вони можуть завдати, — коли вона говорила, то ледь рухала губами, але звук виходив чистим та глибоким. «Божечки, від неї йде сильний вампірський вайб… Або ще, можливо, вона трохи відсилка на Венздей… Із хагі-вагі у Грі в кальмара…» — подумала Яся, згадуючи спочатку круті едіти, а потім оці смішні відео в своєму тіктоці (як жаль, що у магічному світі не працюють телефони і навіть не можна показати нікому!)

— Найбільше скупчення демонів — на межі з Темним лісом. Здебільшого ці створіння мешкають там. Але є й винятки. Так, наприклад, ви, напевно, помітили, що хтось невідомий щоранку готує вам сніданки, а також надсилає магічною поштою записки, надає вам усі потрібні книжки, артефакти та одяг і піклується про вас. Чи задумувались ви хоч раз за недовгий час свого навчання тут, хто це був?

— Ну, дане запитання — істотно незначної складності. Відповідь на нього знають навіть діти, — зверхньо посміхнувся Горигляд. — Це робота Домовика.

— Взагалі-то я цього не знав! — запротестував із задньої парти Макс. — Я думав, це мені пані Ірма пише! Я їй ще відповідав так дуже… приємно… Думав, у нас там вже, — не договорив, але дуже промовисто заграв бровами.

— Тц-ц! Максе, тебе там що, попаяло? — зашипіла на нього Яся, що не розуміла, як цьому хлопцеві взагалі вистачало сміливості на парі такої на вигляд строгої викладачки говорити щось подібне. Та і в цілому… Говорити щось подібне — це крінж! Вона відчувала такий сильний прилив сорому, що веснянки на щоках аж загорілись. — Думай що кажеш!

— Та а шо я! Я ж нічого такого не сказав!

Яся вперше за все заняття побачила, як пані Ізидора пирхнула від сміху так, що її прикраси задзвеніли на тілі, та всміхнулась. Ненадовго. Потім її обличчя знову стало як камінь. Але, схоже, цей мінідіалог справді повеселив її.

— Дуже цікаво було почути твою історію, Максиме. Але так, Горигляд має рацію — це все робота нашого домовика Домрада. Він майже ніколи і нікому не показується на очі — за весь час його бачили лише ми з пані Ірмою. Він дуже добрий і милий дідусь, а ще любить, коли йому залишають солодощі та молоко.

Дівчині стало після цих слів дуже приємно, адже за цей тиждень Домрад піклувався про неї більше, ніж батьки за чотирнадцять років життя, а вона навіть імені його не знала до цього моменту.

«Треба буде обов’язково вгостити його чимось».

***

На занятті рун та замовлянь Макс був увесь як на голках: було складно зосередитись на писклявому голосі старої пані Юзефи, складно всидіти на місці, складно не механічно повторювати за нею назви різних рун, зображення яких висіли на дошці.

Чому складно? Бо в голові, немов білка в колесі, вертілось сказане Любомислом за кілька хвилин до початку заняття: «Після уроку треба поговорити».