Розділ 5. Магічні й немагічні будні. Четвер

— Хм-м-м, — чоловік у чорній рясі потирав свою бороду, лінивим прищуром вивчаючи учнів, що зібралися в аудиторії. У руках у нього була невеличка чорна книжечка, чимось схожа на молитовник.

«Оце, звісно, дисципліну обрала так обрала…» — нічого ще не встигло початися, як Яся вже жалкувала. Їй було некомфортно від цього викладача зі стійкою атмосферою проповідника і від того, що майже всі в цій аудиторії, окрім хіба що Стефанії та Горигляда, були їй незнайомі.

І, можливо, краще було б, аби вона не знала тут нікого, ніж була змушена бачити невдоволене кучеряве рило цього зазнайка. Стефанію, яка весь ранок липла до неї з телячими ніжностями типу обіймів та приставала з дівочими-дівочими темами для розмов, ще можна було терпіти. Хоч для Ясі і був дуже далеким такий тип дівчат-пліткарок із солодкими голосочками та вмінням постріляти оченятами, якими й були трійнята, вони її не бісили. Ну, може тільки іноді. На відміну від старости, який дратував її завжди.

Він сидів за першою партою так поважно, набундючившись, як індик. Ясю аж вивертало.

— Хм-м, — знову нагадав про себе викладач. — Я відчуваю… енергію ваших аур, — аудиторія, в якій вони знаходились, може і була простора, але вся вона від підлоги до стелі була закидана якимось непотребом, чиїмись речами, дуже дивними предметами, якими взагалі незрозуміло як користуватись. Був навіть ткацький верстат, здається. А ще штори щільно закривали величезні готичні вікна, тож сонячне світло взагалі сюди не проникало — лише канделябри та лампи осяювали кімнату. — У майбутньому ви всі зможете стати сильними ворожбитами, — так називають мольфарів, котрі вміють снити віщі символи та розшифровувати їх — якщо постараєтесь. Я пан Іоанн, і моя місія — навчити вас тлумачити сни. З цього дня кожен із вас має вести щоденник снів, куди ви записуватимете все, що вам бачилось за ніч. У найменших деталях: не лише те, що ви бачите, а й те, що ви відчуваєте. Це важливо для подальшого трактування ваших снів.

Яся зазвичай погано запам’ятовувала свої сни, тому для неї це було завданням із зірочкою. Однак їй було очевидно, що деякі з її снів точно були віщими: узяти хоча б той, що снився їй до знайомства із Ксюшею та Максом, — тож було б непогано розвивати свої вміння в цьому напрямку. Хоч пан Іоанн їй не дуже сподобався, та сама дисципліна видавалась цікавою.

— Сьогодні я проведу вам заняття не сам — мені дехто допоможе, — з-за цвітастої ширми (і таке тут було), що стояла посеред кабінету й муляла око, вийшов уже знайомий силует зі світло-рудим хвилястим волоссям та уквітчаним веснянками обличчям.

— Це ж цей красунчик із випускного класу! Колос Улян, — солодко протягнула Стефанія. А чи це не вчора вона впадала за Максом і розповідала, який він класнючий? Чи її пасії змінюються по сто разів на день?

— Усім вітаннячка, — всміхнувся старший хлопець та помахав рукою трохи зніяковіло, коли помітив, що на нього напрямлені всі погляди.

— Улян має дуже детальні та яскраві сни, тому ми спробуємо розібрати його сьогоднішній сон усі разом. Слухайте уважно, занотовуйте те, що вважаєте важливим. А потім обговоримо.

Улян, окинувши медовим поглядом усіх присутніх, почав свою розповідь.

— Мені снилася моя подруга Хельга — вона із відьомської жіночої академії. Вона просила мене приготувати їй зілля, але я не мав інгредієнтів. Я хотів уже піти їх шукати, та в якийсь момент вона сказала, що хоче спати, лягла й уві сні перетворилася в маленьку версію себе. Я ніколи не бачив її маленькою до цього, — на щоках заграла тепла усмішка. — Але уві сні вона була дуже милою. Така дитина… І знову почала казати, що їй треба, аби я приготував зілля. Я спитав, чи не підійде їй просто чай, на що Хель дуже насупилась. Не встиг я нічого відповісти, як у мою гуртожицьку кімнату зайшла доросла версія Хельги. Із потрібними інгредієнтами. Вони не злилися в одну, а так і залишились двоє: дитина й доросла. Загалом це все.

Пан Іоанн потер бороду, протягнув своє вже звичне «хм-м-м» і запитав у аудиторії:

— Чи є у вас якісь запитання до Уляна?

«Лише що він курив, раз йому таке снилось». Мовчання. Стефанія піднімає руку.

— Ця Хельга… Ви з нею зустрічаєтесь?

Яся помітила, як хлопець миттєво почервонів:

— Звісно ні! Ми просто хороші друзі! Якби ми були парою, це було б як п’яте колесо до возу!

«Хм-м-м» пана Іоанна набуло дуже невдоволеного звучання:

— Це не зовсім те питання, яке ви мали поставити. Звісно, взаємини між сновидцем і тим, хто йому сниться, грають роль, утім далеко не головну. Запам’ятайте: перше, що слід уточнити в людини, яка розповіла вам свій сон — це те, що вона відчувала під час нього? Сни — це ефемерний простір, інший вимір, у якому наша душа перебуває, поки ми спимо; і невидимі струни долі переплітаються з нею та подають їй сигнали, пов’язані з усіма людськими чуттями. Візуальні образи передають суть сну неповністю — лише наполовину. Інша половина криється за відчуттями, думками, станом після сну. Усе це —надважливі фактори. Тож, Уляне, розкажи про свої відчуття, — поки що найкомфортнішим у цій аудиторії був саме запрошений гість. Рятував від депресії через вчителя-проповідника і клас, схожий на складське приміщення.

Улян почав говорити, що він відчував якесь тепло, пов’язане із незрозумілою йому ностальгією. І водночас комфорт, навіть не зважаючи на всю абсурдність ситуації. Тоді пан Іоанн, ще раз потерши бороду та поглянувши у свій чорний «молитовник», який виявився його особистим тлумачником снів, зробив певні висновки.