Розділ 4. Ініціація

Після надто вже стрімкого спуску — як виявилося, та невідв’язна трава була чимось на кшталт ліфта — кожен із трійки отримав свою невеличку кімнату з уже підготовленим набором необхідних для навчання предметів, а також одягом на всі випадки життя. Виглядало все так, ніби їх правда тут чекали: прибрано, затишно, і пахне приємно, і всі шафки забиті призначеними лише для них речами.

Тільки-но опинившись у своїй кімнаті, Яся помітила на столі чашку із паруючою в ній теплою рідиною — це була кава, поруч із якою лежали шоколадні кекси з шоколадною начинкою. Все так… як вона любить. А вдома такої турботи не дочекаєшся.

Дівчина заскочила на ліжко й подивилася у вікно. Незважаючи на те, що вони були глибоко під землею, атмосфера тут панувала зовсім не така, як спершу малювала уява: темне вологе місце без жодного промінчика природного світла, — натомість за арковою шибкою розкидався приємний оку пейзаж. Кудлаті хмари, точно вівці, стадами проносились перед очима, а поміж ними то тут, то там, виднілися темні плями інших летючих островів. Формою своєю кожен із них нагадував моркву: чи то великий та величний, чи то маленький та непримітний, був продовгуватим та звужувався донизу, як цей помаранчевий овоч.

Допивши каву, Яся відкинулася на ліжко та втупила зелено-карі очі в стелю. Пані Ірма майже відразу попередила, що жодна техніка зі звичайного світу тут не працює: електронні годинники зупиняються, а телефони взагалі не вмикаються. Вона казала, що це через те, що тут діють якісь інші закони (навіщо вона тоді в школі фізику вивчала другий рік, якщо зараз знаходиться там, де ці всі формули — пусті звуки?), і ще щось додала про спотворення часу та простору… Якось так. Дівчина не зовсім второпала. Єдина річ, що їй була ясна, як день: в геншин не поганяєш, фанфіки не почитаєш, аніме не глянеш. А жити взагалі тоді як?!

Набридливе тікання механічного годинника нагадало про ще одну важливу частину розмови з директоркою чарівної школи:

— У вас трьох є час подумати до вечора. Якщо ваше серце досі буде сповнене невіри до цього місця, надягніть срібний перстень із вигравіюваною на ньому руною. Щойно ви зробите це, відчиниться портал, і ви зможете повернутися додому. Кільце зникне, а разом із ним — і спогади про ваші видіння, і про те, що тут відбувалося. Цей світ назавжди для вас закриється. Ви прокинетеся зранку у своїх ліжках, і продовжите своє звичне життя без чарів і дивовиж. Якщо ж у глибині душі ви відчуваєте потяг до магії та хочете стати частиною «Мольфаріуму», начепіть кулон із чорного агату — це запрошення на ваш обряд ініціації, після якого ви офіційно станете учнями чарівної школи. Обидві ці речі з’являться перед вами, коли прийде час зробити вибір.

— А як же… наш дім? — почувся чомусь схвильований, вперше від часу їхнього знайомства невпевнений голос Ксюші.

— Магічне життя не перекреслює звичайне — ви зможете повертатися, коли забажаєте. До того ж, скільки б часу ви не провели тут, у вашому світі мине не більше кількох хвилин. 

— Це звучить як лохотрон! — заперечив Макс, і Яся роздратовано глянула на його яскраву голову. «Ну і дурень», — швидкою стрілою пронеслося в думках дівчини.

— Якщо не віриш, може, перевіриш сам? — відповіла пані Ірма, і силуети всіх трьох розчинилися в тумані, і перед очима знову була лише стеля.

Момент потому повітря заіскрилося, і нізвідки з’явилися два магічні предмети — перстень та кулон. Значить, уже час?..

Забути про все та продовжувати звичайне життя? Просте й очевидне рішення. Рука потяглася до кільця, і пальці вже зігнулися, аби схопити його, але застигли за кілька сантиметрів від артефакту, який мав би стерти їй пам’ять про пов’язані з магічним світом події.

Якщо б їй запропонували обрати раніше, тоді, у темряві одразу після падіння, вона точно взяла б перстень, напевно, навіть не задумуючись. Зараз же… Це все ще скидалось на сон, але навіть якщо і так — це був теплий і затишний сон, де її приходу чекали. Вона відчувала, що має значення. Не хотіла забувати це відчуття, як і все те, що сталося з нею. Удома вона часто стикалася з тим, що їй складно порозумітися з оточенням, тож відчуття самотності час від часу накочувало на неї хвилями. Можливо, причина цього те, що її справжнє місце — тут?

— От і дізнаємось, — вголос сказала дівчина, різко сіпнувши руку від кільця та схопивши кулон. — Звісно, забути про існування цього придурка із його «красунечки» звучить дуже заманливо, але… Я не хочу відмовлятись від світу магії.

***

Темно. Купа народу. Шумно. Щойно Максим надягнув кулон, як його враз перенесло сюди. Він не відчував свого тіла фізично, все було, ніби у тумані…

«Точно наркотики. Від чого ще може так сильно крити?» — пронеслося у думках хлопця, який не те, що ніколи їх не вживав — він і цигарки ніколи не пробував палити.

Опустив погляд і здивовано помітив, що він не у своїй піжамі, як раніше, а… в довжелезній чисто-білій сорочці. Не встиг він як слід висловити свого здивування, коли до нього підійшла групка дівчат із віддалено знайомими обличчями.

— Максику-у-у, раді тебе бачити! — промовила одна із них.

— Як почуваєшся? Готовий стати справжнім мольфаром? — кинула інша.

— А не боїшся?! Я під час своєї ініціації дуже боялася! У мене колінця дрижали!

Якщо б вони самі не підійшли, у натовпі Макс навряд чи впізнав би їх: вони здибалися у вбиральні, — на жаль, на відміну від окремих кімнат, це щастя тут було спільне — тож у момент їхнього знайомства він занадто хотів випорожнитися, щоб хоч якось звернути увагу на їхні обличчя. Вони ж, побачивши новенького, одразу на нього накинулися: «А раніше ми тебе тут не бачили», «А як тебе звати?», «А що ти тут робиш?», — а він же просто хотів сходити в туалет!.. Натомість довелося знайомитися з дівчатами та підтримувати діалог… Якщо обличчя їхні ще міг пригадати, то імена… не запам’ятав узагалі.