Розділ 2. Обрані

Повернувшись зі школи, Яся неохоче пообідала зеленим борщем, сіла за стіл та ввімкнула лампу – робити домашнє завдання на завтра, та ще й з математики, бажання не було взагалі. Хотілося подивитись пару серій «Безхатнього Бога» чи нарешті дочитати перший том манґи про волейбол, позалипати в тіктоці чи пограти в ґеншин і помилуватися своєю улюбленою (найкращою героїнею всієї гри) Нін Гуан… Словом, хотілося чого завгодно, лише не того, що конче потрібно було зробити.

Хоч-не-хоч Яся висипала на стіл увесь мотлох зі свого шопера і знайшла зошит з математики: чорний і з написом «Death Note». Доволі символічно, бо математика для дівчини справді була в якомусь сенсі смертю.

Щойно дівчина взяла зошита до рук, звідти випав якийсь складений навпіл папірець, адресований «Ярославі Линник».

– Хтось підкинув мені записку? – подумала школярка, розгортаючи шорсткий жовтуватий папір. – Язика немає чи що? Ще й, господи, так офіційно, «Ярослава». Якщо це той йолоп з паралелі, я йому руки повідриваю, сказала ж уже, не подобається він мені, не хочу я з ним зустрічатись, гидота! – яким же було здивування Ясі, коли замість чергового зізнання в коханні там було щось до біса дивне. – Ще краще. Розіграш якийсь чи що?.. «Урочисто повідомляємо Вам, що відтепер Ви – учениця магічної школи "Мольфаріум". Сьогодні опівночі, у час червоного місяця уповні, відкриється портал, що через нього Ви потрапите на територію нового навчального закладу. Заняття починаються завтра. Відмовитися від навчання можна лише у випадку, якщо: а) ви не Ярослава Линник; б) Вам на голову з п’ятдесятого поверху впала цеглина».

Дівчина подивилась на це непорозуміння ще кілька хвилин, покрутила папірець з різних боків, а потім зім’яла та жбурнула геть.

– Це ще що за..! Невже Віка вирішила скористатися моєю розповіддю про сьогоднішній сон проти мене? – руді кудрі її похитнулися, коли вона роздратовано мотнула головою. – Так і знала, що не можна їй розповідати… – Яся взяла свій телефон, зайшла у чат із однокласницею та швидко надрукувала: «Ха-ха, дуже смішно. Більше не жартуй».

За секунду прийшла відповідь: «?». Вдає, що нічого не розуміє, ясно. Яся пхикнула та відклала телефон подалі від себе.

Усе ще роздратована, занурилась у виконання домашнього завдання, а через секунду випалила:

– Боже, вона ще й брала в мене сьогодні затирачку і не повернула її! Ну просто чудово! Як я тепер намалюю математичці той чортів графік функції?

***

Макс вирішив заскочити в Пузату Хату – вдома на обід були лише хліб та яєчня, яку собі ще треба було посмажити, а їсти хотілось уже зараз. Тим паче його кишенькові дозволяли йому хоч тричі на день відвідувати подібні заклади харчування. Взяв собі салат, пюре, булочку та узвар – більше, ніж достатньо, щоб наїстися. Розплатився на касі.

– Смачного, – побажала тітонька і простягнула хлопцеві його чек.

– Дякую, – усміхнувся він у відповідь та пішов шукати вільне місце. Хотів, як завше, сісти біля вікна, проте згадав сьогоднішню неприємну ситуацію в школі і спеціально обрав столик подалі.

Поїв швидко, адже все було смачним, як і зазвичай. Насправді Макс просто обожнював меню Пузатої Хати – якимось точно магічним способом усі страви тут готували ідеально. Постійно. Ще жодного разу йому не було несмачно.

Вирішив перевірити свій чек – вдома батьки наполягали, аби всі витрати записувалися в спеціальний блокнот. Мовляв, це допомагає розпоряджатися фінансами правильно. Авжеж. Допомагає. Хоча Макс особливої різниці не бачив у тому записувати чи не записувати цю нещасну сотню гривень, яку він щодня витрачав.

Його погляд впав туди, де зазвичай друкують ціну, і, на диво, хлопець не знайшов нічого схожого на те, що шукав. Натомість там був написаний текст, ще й доволі чудернацького змісту: «Запрошуємо Вас на вечерю до магічної школи "Мольфаріум". Найсмачніші жаб’ячі лапки у томатному соусі, оката яєчня зі справжніми очима та багато інших ексклюзивних страв! Приємний бонус – навчання за мольфарським фахом та можливість стати провідним магом сьогодення. Як потрапити до нашого навчального закладу? Сьогодні, 00:00, магічний портал. Відмови не приймаються».

– Що за чортівня?! – почав було лаятися Макс, проте за мить усе це зникло, і з чека на нього дивилася сума в 94 гривні. «Здається, таки треба сходити до окуліста…» – майнуло у хлопця в голові.

***

Поки Ксюша пила чай із бутербродами, на кухні тихо грала музика – якийсь рандомний плейлист в ютубі з назвою «Lonely Girl Depressing Songs». Дівчина звикла робити будь-що під музику. Здається, вона слухала її постійно: коли збиралася до школи, коли поверталася звідти, коли їла, робила домашнє завдання чи прибирала у квартирі.

Єдиний мінус музики в ютубі – реклама. І от знову вона перервала приємний жіночий голос і закричала на всю кухню: «Магічна школа "Мольфаріум"! Тільки у нас навчають грати на сопілці так, щоб Вам підкорялися вітри!»

Дівчинка закотила очі, потягнулася до телефону, щоб скіпнути це жахіття, проте кнопка «Пропустити рекламу» не натискалася. Та й сам телефон ніяк не реагував на дотики Ксюші й продовжував: «Лише сьогодні, рівно опівночі саме Ви можете доєднатися до нашого дружнього колективу! Для цього потрібно всього-на-всього пройти крізь чарівний портал, що з’явиться перед Вами у зазначений вище час. Не згоден = згоден, до зустрічі у просторому холі «Мольфаріуму»!»