1 розділ

Ліси Полісся зачаровують своєю загадковістю, манять до себе різні душі, що шукають спокій. Листочки вже опадали з дерев, перекручуючись у повітрі та повільно приземляючись додолу. Холод був первиною ознакою жовтня. Багато кому це до душі. Вона отямилася. Навколо неї здіймався вітер. Дівчина не розуміла, де вона знаходиться, і що з нею. Одягнена була в теплий светр і штани.

Він стояв над її душею.

-Не бійся мене, я Бард, Джін, Бен, Жак, мене кожна відьма називала по різному. А яке твоє ім'я?

Дівчинка вжахнулась, адже з нею говорив кіт! Чорнявий, як справжній вуглик, та з яскраво-зеленими очима, що відображали його чисту, смиренну душу. Вона не змогла вимовити ані слова, і тому він заговорив.

-Ти напевно Кіра. Ну що ти? Що ж тобі причинить такий котик?

І в цю ж хвилину під лапами кота з'явились квіти.

-Ой! Ну подумаєш трохи магію знаю. Хіба це погано?

-Вибач, я боюсь тебе.

-От ви люди дивні. Всі лякаєтесь того, що я розмовляю. Ну що, як в мене такий дар? Ну служив я відьмі, подумаєш!.. От знаєш розкажу я тобі одну дуже цікаву історію...

І тут дівчина його ненароком перебиває.

-Мені холодно, де ми зараз?

У цю ж мить Вуглик завуркотів, і вже був готовий до нападу, але випадково перестрибнув через колоду і вдарився об дерево.

-Я напевно тебе дуже розізлила. Я не хотіла! Вуглику ти в нормі?

- Все гаразд. Йдемо вже звідси. І в мить вони перенеслись на одну з доріг міста. Там було холодно, та з сірого неба розпочав накрапати дощ.

-Куди ми направляємось?

-У друкарню.

-Чому?

-Я там тимчасово живу та працюю.

Йдучи невеликою вуличкою міста, вони тримали мовчанку. Зайшовши через скляні двері, вони відчули запах фарби та чорнил. Кіра оглядаючись навкруги стояла у дверях. Вуглик же був, як вдома. -Проходь, зараз зроблю нам щось гаряче випити. Ти що будеш?

-Можна зелений чай?

Котик легенько підсунув їй стілець.

-Звісно. Поки Вуглик магічним чином заварював ароматні напої, дівчина споглядала дивні записи.

- 1-5-6-8-9

-Що ти рахуєш? , -запитав кіт.

-А що це?
Побачивши лист паперу в руках дівчини, він вжахнувся.
-Поклади на місце!

-Але що це? , - з цікавістю запитала Кіра. В той час текст на папері почав перетворюватись на якесь дивне оголошення.

ОГОЛОШЕННЯ! У місті Овруч розшукується шістнадцятирічна дівчина. Маргарита Тертяк, яка зникла дивним чином вночі з 18 на 19 вересня. Додається фото дівчини. Якщо у вас є будь яка інформація, що допоможе у пошуках, прошу звернутися до найближчого відділу поліції.

Після прочитання цього оголошення дівчина була шокована, адже на фото ця Марго була дуже схожа на неї. Чи збіг це!? Поки невідомо. Кіра сидячи за столом, пила гарячий чай та роздумувала. Аж тут на нього заскочив кіт

- Я не хотів тобі зарано розповідати.

-Ну і що саме я маю знати?

- Ця дівчина дуже важлива для мене. Вона зникла досить дивно. Я досі не знаю, чому. Ти можеш допомогти знайти цю дівчину, прошу тебе, Кіро.

- Але чому саме я?

- Ти обрана для того щоб допомагати іншим людям. В твоєму роді, наскільки я знаю, є багацько відьом, які займались білою магією, швидше за все цей дар і тобі передався.

- Дай мені будь ласка трохи часу, щоб я зібралась з думками.

- Добре.

Вуглик зістрибнувши зі столу, побіг до лежанки та ліг перепочити. Тим часом Кіра думала, як їй вчинити... Жити як раніше чи обрати інший шлях? Але що ж тоді було? Кіра не пам'ятала...