Мольфарка
Колодязь
Жила-була одна мольфарка.
Далеко від міста, на високій горі, у гарній хатині.
Час від часу до неї приходили люди за порадами, з проханнями, чи просто поговорити. Вона лікувала не травами, а словом. Хто приймав слово, тому відкривалися нові виміри розуміння себе. Все було просто.
...Ранній відвідувач постукав у двері. Тримав в руках квіти. Буде питати про кохання, подумала мольфарка.
Чоловік присів на крісло для гостя. З цікавістю обдивлявся навколо у кімнаті - полиці з книгами займали велику стіну навпроти, далі - картини з дивовижними різнобарвними зображеннями не то знаків, не то символів.
— Прошу повідати про наболіле, а тоді вашу історію з початку, —голос мольфарки вивів чоловіка з подорожі по кімнаті.
— Та, власне, історія проста до болю. Я її кохаю, а вона все далі і далі від мене. Закривається і наче вислизає,- тихо промовив гість.
Далі оповідав все від першого дня, коли вони зустрілися, зійшлися і життя разом.
Слухала, не перебивала. Їй було асе зрозуміло з перших речень.
— Уявіть, що у вас вдома, на подвір’ї є колодязь. Щодня ви з нього берете воду, і стільки ж кидаєте туди каміння. Одного дня ви прийдете за водою, а там - порожньо - одне каміння. Каміння, наче потрібна річ, але не у тому місці.
Отак і у вас. Думайте, що берете і що даєте взамін. Все просто...
#577 в Сучасна проза
Відредаговано: 31.08.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
