Частина 15. Нерухомість в потойбіччі.

- 15 -

Томас

Одними із представників потойбічча є чорти. Правда, вони не люблять цієї назви і більш прихильно ставляться до наймення біси. Самі ж себе називають арідниками, хоча попри свою значучість й усвідомлюють той факт, що в цьому світі вони лише слуги демонів. Однак навіть господарі арідників із-за своєї пихи й величі, навіть не здогадуються, наскільки вправні біси в маніпуляції енергією, так як наскільки вони чутливіші й можуть більш витончено маніпулювати нею. Проте міць і груба сила демонів нівелює будь-яку вправність бісів. І саме тому біси максимально втаємничують свої здібності і ведуть особливе приховане від демонів життя будучи при цьому постійно в них на виду.

А зараз Томас був повністю задоволений навіть попри те, що його сьогодні вже кілька разів назвали чортом. А все через те, що з'явився демон від їхньої богині Мари із серединного плану. Саме він має підготувати прохід для богині назад до свого дому. Сотні років і безліч спроб було використано, щоб повернути її на острів, але так нікому й не вдалося це зробити. Тішило старого біса те, що не тільки арідники не могли цього зробити, а й демони за ввесь цей час не змогли навіть наблизитись до острова.

Спочатку Томас сумнівався в Маріді, але після того, як той так легко пройшов реєстрацію через кристал, а ще миттєво освоїв його можливості, сумніви зникли. До цього моменту жоден демон не міг так швидко це робити. Зазвичай після реєстрації демони декілька годин сиділи в медитації (принаймні вони так стверджували, хоча на справді вони перебували в повній прострації від кількості інформації), щоб засвоїти інформацію, і тільки наступного дня могли виконувати нескладні операції. А цей за дві хвилини вже відправив одним рухом чотири душі на каторгу, при цьому знаючи лише ім'я тамтешнього біса і не уявляючи навіть приблизно місця розташування того острова у  просторі. Звичайні демони могли таке робити тільки на третьому році управління островом.

Проте більше всього Томаса вразила і злякала людська дівчина, аватар нового господаря. Біс ніколи навіть не чув, що аватаром може бути хтось із представників живих рас. А ще він знав цю дівчину і це ще більше наганяло страх на старого слугу. В той момент, коли він її побачив, біс зарікся навіки викреслити з пам'яті цей момент. Хоч і прожив він уже доволі довге і нелегке життя, проте жаги до життя не втратив, особливо зараз, коли на горизонті з'явилися проблиски змін на краще, а головне – повернення Богині.

– Чому ви досі стоїте тут, куцаки нещасні?! Пан велів відновлюватись?! Ану швидко виконувати і до роботи! Я не збираюсь за вас працювати! – Скомандував біс помічникам і знову поринув у свої роздуми, дивуючись, як швидко пан вирішив проблему із зонами на острові.

В той же час, Марід в замку свідомості.

З'явившись у бібліотеці замку помітив, що Лана сидить в кріслі біля каміну з келихом вина. За декілька миттєвостей зловив себе на думці, що застиг і розглядаю витончену постать дівчини. Її риси, її рухи були надто природніми. Вона дивилась, як горить вогонь в каміні. На вустах у неї застигла легка, мрійлива посмішка. Рука з келихом плавно рухалася ніби в такт якоїсь мелодії. Якби я не був впевнений, що знаходжусь у своїй свідомості, а переді мною сидить ілюзія, створена нейронною мережею, то, напевне, сказав би, що це жива дівчина. Дуже гарна і витончена дівчина. Так, досить, щось мене понесло не в тому руслі.

– Привіт Лано, що п'єш? – Врешті, наблизившись до каміну, теж сів у крісло, що стояло поряд. На столику між кріслами розмістилась пляшка з вином і ще один келих.

– О привіт Мар, я не помітила як ти з'явився. – Виринула з роздумів дівчина, поглянувши на мене.

– Ти ба, а я гадав, що ти постійно в курсі, що зі мною відбувається.

– Так… Саме так… - Незрозуміло відповіла Лана. – Це – цокнула вона кігтиком по келиху – особливе вино, йому вже тисячі років. Спробуй.

Дівчина вільною рукою підхопила пляшку і до половини наповнила другий келих. Я взяв його в руку й усміхнувся сам до себе. Ще деякий час тому, на Землі, досвід розпиття алкогольних напоїв у своїй свідомості свідчив би про серйозні психічні розлади. Мою посмішку помітила Лана й примружившись впевнено відповіла:

– Твоя психіка абсолютно здорова і стійка, тому що в тебе є я.

– Ось це мене й бентежить. – Розсміявся їй у відповідь, а за мить і Лана підтримала мене сміхом.

Вино дійсно виявилось неймовірно ніжним, з гармонійним смаком, який нагадував легкий аромат весняних квітів, що поступово змінювався на солодкий смак літніх ягід, які відкривались різноманітністю видів по мірі смакування напою. А після смак наповнював ароматом і легкою гіркотою осінніх лісових ягід.

– Божественний напій. – Із задоволенням повідомив Лані, при цьому помітив, як на її лиці промайнула тінь розгубленості, але вона швидко взяла себе в руки і, посміхнувшись, кивнула у відповідь.

Знову ця незрозуміла поведінка Лани. Чи то я надто багато примальовую їй людських рис?

–  Ну що, ти готовий до нової інформації? – Різко змінила тему розмови і моїх роздумів дівчина.

– Так, готовий, я тебе слухаю уважно.

– У мене є гарні новини й погані. З яких почати?

– Це ж треба, як в’їлися у свідомість класичні історії, що навіть власна нейромережа їх використовує. Ну добре, хай буде так. Давай з поганих.