Частина 14. Острів Лірма

- 14 -

Тінь, що нависла наді мною не віщувала нічого доброго. Я вже навіть приготувався отримати ногою по якійсь із частин тіла. Адже чітко розумів, що не встигну ані блокувати удар, ані схопитись. Недолік великого тіла –  відсутність сприті, на відміну від попередньої комплекції. Лише й устиг згрупуватися й закрити руками важливі органи. Але нічого не відбувалось, миті минали об'єднувались в секунди, та ніхто мене не чіпав.

– Ей, брате, ти як? – почув над собою обережне запитання.

Від подиву навіть повернув голову в сторону громили. На мене, вивчаючи, дивилась здоровецька морда з товстенними іклами, горбатим носом і темними круглими очима.

– Що, добряче, мабуть, приклався? – знову намагався розговорити мене місцевий здоровань.

– Та, є трохи. – Невпевнено відповів йому.

У відповідь отримав широку посмішку (цікаво, як йому з такими от іклами розмовляти та ще й посміхатись), величезна лапа повисла наді мною у пропозиції допомогти піднятися. У мене ж голова нарешті почала прояснятись, мабуть таки при падінні трішки приклався нею, подав йому у відповідь свою руку з побоюванням, що він розчавить її своїм лапищем. Але виявилось що у теперішньому вигляді моя рука була не менша, а навіть трішки більшою за його. При цьому місцевий мене доволі легко підняв на ноги.

– Торх. – Повідомив мені громила.

– Що? – Не зрозумів я.

– Кажу, звуть мене Торх, нижчий демон! – З гордістю промовив той.

– А, так я Марід, – відповідаю Торху й одночасно розглядаюсь навкруги.

Небо бурого відтінку, повітря ніби наповнене дрібним пилом. Рослинність  низька, іржавого кольору. Дерев не видно. Відтінки більше осінні. Попереду – невисокий пагорб, що за ним, не видно, зате коли я повернувся в інший бік, то закляк від здивування. Метрів за триста від нас закінчувалась земля. А десь за два кілометри далі і на сотню метрів вище в повітрі висів величезний острів з розкішним лісом. Таких островів була сила силенна. Вони висіли як вище нас, так і нижче. Виникло бажання підбігти до краю і роздивитись краще. Але я не міг відірватись від споглядання цього світу.

– Де це я? – Не відриваючись від панорами, запитав у місцевого демона.

– В сенсі де? – Щиро здивувався він. – Тобі що не повідомили, куди відправляють? А хоча, яка різниця. Ти навіть не уявляєш, як тобі пощастило, що відправили саме сюди. Це – чистилище першого рівня, острів Лірма. Тут найсвіжіші душі, ти будеш вельми задоволений.

Демон аж пританцьовував, вихваляючи це місце, і весь час поглядав кудись вгору. Після хвилинного мовчання промовив якусь скоромовку, і над нами почав формуватися якийсь енергетичний згусток.

– От і добре, – зрадів Торх. Зняв із шиї якийсь амулет, а з пояса в'язку ключів, швидко поклав усе це мені в долоню і ступив один крок назад. – Брате, мені вже час, документи в цитаделі, розберешся сам.

Він хитро посміхнувся, і в цю мить по ньому пройшовся темний енергетичний промінь. Варто було кліпнути очима, як промінь зник разом з демоном.

– І чому мені здається, що мене зараз розвели як лоха? – Поцікавився я, розглядаючи переданий мені інвентар, не очікуючи відповіді.

– Не варто на себе нарікати пане. Тут це постійно відбувається. – Почув по заду доволі незвичний з невеликим хрипінням голос. Я навіть підскочив від несподіванки й у повітрі розвернувся.

І знову закляк. Переді мною стояв чорт. Ні, не так – справжнісінький ЧОРТЯКА! Чорна, як смола шерсть, ноги з копитцями, навіть ніс схожий на свинячий, але значно менший і акуратніший. Чорні закручені роги і така ж чорна шевелюра, але місцями з сивиною.

– Ти хто? – Запитав я.

– Ваш слуга і секретар, пане, Томас. – вклонився мені чорт.

Від цієї відповіді в мене зовсім щелепа упала. Секретар? Слуга? Томас? Та що тут відбувається? Так стоп треба взяти себе в руки і врешті розібратися, що тут коїться і де я знаходжусь.

– Томасе, де ми знаходимось?

– Це чистилище першого рівня пекельного світу пане.

– Пекельного? Це що, те стерво мене в пекло закинула?

Томаc відразу зметикував про кого я говорю, прокашлявся і проговорив.

– Пане, не варто про Богиню так говорити, хоч вона зараз і не в змозі сюди повернутись, та все ж може чути ваші слова. А вона має добру пам'ять і доволі винахідливий розум.

– Ну це ж треба, навіть в Пеклі немає свободи слова.

– Чому ж, пане, ви маєте право говорити те, що думаєте. Моє діло попередити.

– Так, так, я зрозумів. Ти мені краще скажи, що там у богині трапилось, що вона не може сюди повернутись? – Тепер чортяка аж підскочив від запитання і почав швидко вертіти своєю головою ніби вдивляючись, чи нікого немає поблизу.

– Що ви пане? – ледь чутно почав говорити мій слуга. – Ви не правильно мене зрозуміли, її божественна високість велика Богиня Мара зараз очолює похід проти світлих і повністю зайнята цією справою.

– Та ти що? І скільки цей похід триває?

– Більше тисячі років. – Знітившись відповів Томас.

– Отже, щось пішло не так. Ну добре з Марою розберемося пізніше. Давай краще почнемо з початку. Розкажи мені, де все ж таки ми знаходимось і навіщо я тут? Адже не даремно Торх був такий щасливий і так швидко звідси здимів.

– Як я вам і говорив, це Чистилище першого рівня, що знаходиться на повітряному острові Лірма середнього порядку, пане.