Частина 13. Нові землі

– 13 –

Вітаю. Нарешті зміг завершити нову частину розповіді. Таки число 13 має якийсь вплив, адже чомусь доволі тяжко вона мені далася. Проте, в свою чергу, за цей час хоч трішки вималювалася картина подальшого розвитку, та ще й з неочікуваним поворотом подій(по крайній мірі для мене :-)).

Дякую Вам що дочекалися оновлення. Приємного читання.

Свідомість повернулась миттєво, а от пам'ять ще міцно спала. Останнє що пам'ятаю, як ми з Нікою готувались до ночівлі, потім темрява і тут я прокидаюсь в розкішному великому ліжку. Кімната теж велика і добре вбрана в середньовічному стилі, але зі смаком і вишукано. Хоча око постійно чіпляється за сучасні речі, а деякі навіть ще більш сучасніші, ніби з майбутнього. В усякому разі той світловий меч на протилежній стіні від мене, що над енергетичним щитом, всім своїм виглядом вказує на нереальність цього місця. Такі речі я зустрічав тільки в фантастичних фільмах та ще в комп'ютерних іграх.

"Хм, знайомий меч і щит, от тільки ніяк не можу згадати, звідки?"

А от перед ліжком на масивному столі, застеленому білосніжною скатертиною, стоїть скляний графин з водою, поряд срібний бокал. На краю столу лежить смартфон. Дивне місце і ще дивніше поєднання.

Сама ж кімната нагадує приміщення в замку, але округлої форми, ніби розташована десь у вежі чи фортеці. Ще раз пробігся поглядом по колу кімнати, намагаючись зрозуміти, як облаштований вихід: не ззовні ж східці? Навіть піднявся з ліжка, щоб краще оглянути, і дійсно зліва помітив кам'яні сходи, що ведуть на другий ярус цієї кімнати (його теж з ліжка не було видно).  Ще лівіше в тілі східців розташовані двері, ймовірно, саме вони й слугують виходом. А простір під східцями – то спуск на нижні поверхи вежі. Все таки для фортеці занадто розкішно тут усе умебльовано. Судячи з побаченого, ця кімната на найвищому поверсі.

Раптом в дверях замок ледь чутно клацнув і в кімнату увійшла гарна білявка в формі гувернантки. Вона мовчки підійшла до мене, уважно оглянула. А потім сталося взагалі щось дивне. Швидкий замашистий рух руки дівчини і мені прилітає по шиї гучний ляпас такої сили, який міг приліпити тільки мій дід. Від несподіванки я ледь не проїхав носом по підлозі. Лиш останньої миті встиг підставити руки й зупинити падіння. В цей же час в мою голову однією хвилею влетіли майже всі спогади. Навіть порадів, що зараз стою навкарачки інакше точно зіграв би в гру лице-підлога, таке сильне було запаморочення. Поступово, ніби крізь стіну, з постійним покращенням звуку почав долинати голос Лани. Так, саме вона зараз приводила мене до тями вельми специфічним способом. І зараз я вже розумію за що.

– Отямився, дурню?! – кричала дівчина. Хоч слух ще не зовсім відновився, та я  кожною клітиною відчував вібрацію її голосу. – Ти взагалі своєю дурною головою думати збираєшся? Про що ти думав коли поліз до тих демонів.

– Демонів? Ти ба, а вони мені здалися кумедними створіннями, такі маленькі і чудні. – Почав коментувати слова Лани, щоб хоч якось знизити в голові гудіння від її крику. Це ж треба, навіть матір на батька так ніколи не кричала, а тут навіть не дружина.

– Маленькі?! Чудні?! А ти не намагався поглянути на їхню енергетичну структуру, вони ж світяться, як наднова зірка порівняно з тобою. Одна така "кумедна тваринка" одним поглядом спалить і не моргне.

– Ну ніби ще не спалили. – Після цих слів дівчина на мить замовкла, але потім знову продовжила, тільки вже не так емоційно, а я відчув деяке полегшення.

– Мілько, я ж звичайна нейронна мережа, в мене немає функціоналу управління твоїм тілом, а тим більше свідомістю.

– Таки звичайна. – Усміхнувся, намагаючись піднятися на ноги, але вдалося лише прибрати руки з підлоги та сісти на коліна. – А от щодо управління тілом, то ти ж ніби вже керувала ним під час, так сказати, тренувального бою з Нікою. Хе-хе, якби не ти, вона б мене тоді, мабуть, на салат посікла.

– То зовсім інше. Мова йде про повний контроль над функціонуванням тіла, а не тимчасову корекцію рухів через усвідомлений канал сприйняття. Коли ти відключаєшся від реальності і починаєш діяти емоційно, я взагалі не можу до тебе достукатися, між нами ніби виникає непроникний бар'єр. Та й взагалі, що це було і як це можливо? В моїх даних такої інформації немає. Тим більше, навіть згадки про можливість такого блокування оператора від нейронної мережі не існує.

– О-о-о, ну я тим паче не відповім на це питання. Ти краще розкажи, що трапилось, а то останнє, що я пам'ятаю, це двотижневий перехід в глиб Диких земель, підготовка до ночівлі і кумедне створіння, а потім темрява. – Лана поглянула на мене як на безумця, а потім тяжко зітхнула і продовжила.

– Відкрий очі й побачиш. Тіло вже відновилось для нормального функціонування. Але це не означає, що ми закрили цю тему. Ти обіцяв, що докладеш усіх зусиль для нашого розвитку...

Я зробив глибокий вдих з подальшим довгим видихом. Це дозволило швидше переключитись із внутрішньої на зовнішньою свідомість. Слова Лани, як і моя внутрішня реальність, зникли, натомість почав відчувати своє фізичне тіло і реальність.

Все тіло боляче нило. Спина пекла пеком. Спробував поворухнутись, не вдалося, руки й ноги були прикуті до стіни. Сильний прилив крові до голови і неприродне тяжіння говорили, що моє тіло прикуте до гарячої стіни догори ногами. Спробував розплющити очі, попри засохлу кірочку на них, таки вдалося це зробити, ймовірно завдяки тому, що вологість надмірна, хоч і спекотно.