Частина 10. Дикі землі

Частина 10

Дикі землі

На воротах мене дійсно ніхто не затримував. Караульні тільки побажали удачі. Подякувавши у відповідь, я дізнався в яку сторону направилась п’ятірка Ніки. Виявилось, що вони буквально пару хвилин тому пішли в західному напрямку в бік річки Устеле, що протікає в п’яти кілометрах звідси. То ж не мешкаючи направився тим же шляхом.

Йти було легко, так як стежка добре натоптана. Ймовірно цей напрямок був досить популярним у мисливців. Що правда час від часу доводилось огинати повалені дерева та зарості колючих чагарників. Проте за межами стежини ліс був доволі густий і так швидко там вже не вийшло б переміщатись. Лана активно сканувала навколишній простір постійно оновлюючи карту місцевості, та й і я намагався максимально вертіти головою по сторонах, щоб ще більш повнішою була інформація про місцевість. Все таки чудова штука ця нейромережа, непотрібно ніяких девайсів, акумуляторів, супутників в небі все в голові.

«Дякую Мілько, цікаво що ти скажеш пізніше, коли почнеш використовувати мої можливості більш ніж на 0,01 відсоток» - сміючись влізла в мої думки Лана.

Що цікаво, мене це зовсім не дратувало. Чомусь вся взаємодія з нейронною мережею зараз сприймається як і має бути. Згадуючи ще перше знайомство з Ланою я відчував тоді якийсь дискомфорт, як ніби в моє тіло підселили ще одну особистість. Зараз же навпаки відчуття таке ніби я раніше жив в однокімнатній квартирі на п’ятому поверсі без ліфта світла й газу. А тепер мешкаю в величезному замку наповненому системою розумний дім і при цьому єдине місце де я хоч трішки почав освоюватись це вестибюль. А що врешті будівлі навіть уявлення не маю.

«Хм, цікава інтерпретація. Мілько, якщо бажаєш, я можу влаштувати в підсвідомості таке місце. Гадаю так тобі буде навіть легше освоювати нові здібності» - після цих слів я опинився дійсно в просторому вестибюлі.

«Лана, що відбувається, як я тут… а де ліс?» - вертячи головою на триста шістдесят запитав у простір.

«Та ліс на місці, я просто перенесла твою свідомість, щоб ти побачив візуально про що йде мова, точніше про що ти зараз думаєш»

«А як же моє тіло, я ж зараз влечу в якесь дерево, або зовсім впаду і зверну шию!»

«А ось ти про що» - зараз на зустріч до мене по східцях, з другого ярусу, спускалась Лана в темно-червоному вечірньому платті. – «За це не переживай, я розпаралелила твою свідомість. Тільки в більшій мірі ту частину що зараз керує тілом інтуїтивно, контролюю я, щоб ти доки не звикнеш до цього стану, дійсно не звернув шию»

«А що так можливо?» - здивувався я.

«Так звичайно. Більше того, необхідно, в майбутньому тобі доведеться взаємодіяти з різними рівнями енергії, а це в свою чергу зобов’язує одночасно підтримувати декілька потоків свідомості. Зараз можеш проекспериментувати переключаючи свідомість між цими двома потоками. Тільки попереджаю, що в фізичному тілі на даний момент швидкість сприйняття в два рази менша, тож враховуй це при поверненні в цей потік»

І дійсно варто мені було побажати переключитись на реальність, як знову усвідомив себе в лісі і час ніби значно уповільнився. Хоча як сказати усвідомив, я одночасно відчував і цю свідомість і ту що в замку. При цьому міг одночасно і тут і там мислити на різні теми і виконувати різні дії. Єдине, що постійно збивало, це різниця в швидкості часу. Але ймовірно завдяки Лані знову швидко повертався в цей дивний стан. Що правда, з кожним таким збоєм ставало все легше й легше сприймати різницю, і кожен наступний збій проходив все рідше й рідше.

«Ти правильно зрозумів. Твоя свідомість адаптується до нового стану. Завдяки гнучкості мозку ти вже скоро будеш вільно підтримувати два потоки свідомості і при цьому керувати швидкістю часу як в першому так і в другому.»

Дівчина в замку підійшла до мене, взяла під руку і повела в перед в доволі широкий прохід між східцями що з обох боків вели на гору.

«Пропоную тобі відвідати твою бібліотеку» - промовила вона відкриваючи гарні різьблені двері й пропускаючи мене вперед.

А бібліотека виявилась дійсно просторою, величезна зала з не менш величним каміном в протилежній стіні від входу. По боках і за спиною всі стіни були в книжкових поличках. Висота стін при цьому була що найменше метрів вісім. Одне тільки кидалось в очі, це кількість книг, точніше їх відсутність. Де не де нижні полиці були зайняті ними.

Варто було звернути увагу на якусь із полиць і я вже знав що за книги там стоять і їх зміст. Оглянувши усі зрозумів, що тут зараз розміщені всі мої знання зі школи, університету, інтернету навіть всі книги, що відскакувала Лана в бібліотеці мисливського містечка. Ще помітив чималу відеотеку і фонотеку.

«Так, а книг все таки за мало на такий об’єм» - повідомив очевидний недолік.

«Звичайно можна було підігнати кімнату під об’єми інформації, та все ж, вигляд вона б мала невідповідний замку та й не відповідала б твоїм вподобанням» - усміхнулась дівчина.

Я так захопився переглядом книг, що й не помітив як промайнув час, доки не відчув сигнал про виявлення зовнішньої загрози.

Миттєво винирнув в реальність і розгорнув карту. При цьому промайнула думка, що в таких випадках варто карту розглядати в замку, там же час плине швидше. Та з цим потім буду приймати рішення. Зараз на карті метрах в трьох ста від мене була велика червона мітка невідомої тварини (хоча чому невідомої, згадка сама спливла в пам’яті з бібліотеки «Ведмідь мутант, третій ранг мутації. Зазвичай мешкає в глибині Диких земель»).  Поряд з ведмедем десять зелених міток мисливців. Частина з яких були якісь слабо насичені кольором, ймовірно це означало що вони поранені, або знесилені.