Частина 7. Знову лісовик

Частина 7

Ліс попереду був неймовірним, завдяки його величі йти було легко, кущі настільки високі, що мені доводилось рідко пригинатись, щоб пройти під ними. А гущавина крон дерев унеможливлювала розвитку трави на землі. Основна покрівля під ногами це мох і лишайники. Наче в казці.

Здавалось рухаюсь в самісінькому серці лісу, а звірів зустрічається мало, і хижаків практично теж немає, тільки кілька лисиць мелькали на краєчку карти, і ті немов відчувши чужинця різко змінювали напрямок руху і зникали з поля зору.

Так я рухався ще дві години, намагаючись отримати від своєї нейронної мережі додаткову інформацію, та ввесь час натикався на одну і ту ж відповідь: «Недостатньо інформації». Якось не так я уявляв встановлення нейронної мережі. Якщо йде установлення «заліза»,  логічно має бути вичерпна інформація і основні дані середовища використання. А в моєму випадку установлено «залізо» і мінімальна інструкція. Що правда є думка, що можливо деяка інформація все ж таки має бути загруженою при авторизації на місцевому сервері, а мені на даний момент цього категорично не хотілося б. От прямо відчуваю своєю п’ятою точкою, що після цього втрачу шанс отримати щось значно більше.

Скоріше за все після авторизації, мене поведуть по якомусь стандартному сценарію, і в результаті вкрутять як гвинтик в їхній системі. Мій же внутрішній голос, аж кричить: «Не в здумай робити цього!!!» Воно то й так, якщо я буду поза системою, то можливо буде шанс обійти її. Тим більше враховуючи можливості нейронної мережі, має з’явитися шанс добратися хоча б до третього енергетичного рівня і познайомитись зі створіннями п’ятого енергетичного рівня. Саме тут можна буде отримати практично всі відповіді.

З роздумів мене вирвала помітка на карті зеленого маркера, який був підписаний як лісовик Іриней, в акурат на межі карти зліва. Дивно, що він тут робить, чи може в нього тут недалеко ще один будиночок. Не роздумуючи, повернув на ліво і пішов на маркер, намагаючись не шуміти. Було цікаво чим лісовик зайнятий.

Підійшовши із-за пагорба, щоб мене не було видно, акуратно заглянув до  низу галявини, де по помітці мав бути Іриней. Він і справді сидів на пеньку біля невеличкого вогнища щось готував у казанку. Поряд на скатертині розкладена якась їжа, а на камені біля самого вогню стояв невеличкий чайничок, з носика якого йшла пара, вказуючи на те, що вода вже закипіла і час заправити травами. Це все мені було добре видно, так як до діда було метрів двадцять, хоч і судячи з усього вже вечоріло й крізь дерева вже майже не пробивалось сонячне світло.

- Ну і довго ти ще там будеш тріщитись? – перервав вечірню тишу лісу Іриней, яка наповнювалась до цього моменту тільки тріском вогнища. – Вже вечеря майже готова, чи можливо ти гадав, що я в своєму лісі не відчую такого ведмедя як ти. Розполохав тут всіх звірів так ломився.

- Та я ніби намагався непомітно рухатись. – з дивуванням відповів діду спускаючись із пагорба.

- І чого тільки тебе старий Дорош навчав?

- Ну, в нашому лісі я завжди відчував звірів і дуже рідко їх полохав своєю присутністю.

- Ну і як ти гадаєш, в чому проблема?

- Навіть не знаю, ніби все робив як завжди.

- Не все Мілько, не все. Присядь, зараз повечеряємо, та я тобі дещо розповім.

Іриней достав із сумки дві тарілки швидко наповнив їх і одну передам мені, в мисці була ароматна каша з овочами й приправами. В чайник закинув ароматних трав і поставив біля вогнища настоюватись. Після того як ми з’їли всю кашу він заговорив знову.

- Основний твій недолік, це те, що ти не ототожнюєш себе з цією землею, а звірі це відчувають підсвідомо. Ти ніби йдеш і на ввесь ліс кричиш: «Увага, я чужинець!» звичайно вони інстинктивно втікають подалі.

-  Але ж як я маю себе ототожнювати з цією землею, я не звідси?

- Подивись на себе. Ти з плоті і крові, так?

- Так.

- Ти фізично знаходишся тут?

- Так.

- Ти можеш рухатися тут, дихати, їсти, пити. Тож чому ти не відносиш себе до цієї реальності?

А  й дійсно, Іриней правий, увесь час, що тут перебуваю, ніби відсторонююсь від цього місця, хоча на справді я на даний момент то тут існую.

- О, бачу зрозумів, так значно краще. – покивав задоволено головою лісовик наливаючи чай в чашки. – Тепер друге питання. Що ти шукаєш?

- Це складне питання. – через хвилину роздумів відповів йому. – Взагалі то я навіть не знаю задля  якої мети сюди потрапив. Зі слів Дороша, мав пройти авторизацію й отримати певні знання. Авторизацію пройшов, а от знання ще не отримав.

- Почнемо з того, що авторизацію ти пройшов не повну, щоб отримати знання. Для цього ти маєш авторизуватися і в цій системі. Та судячи з останніх подій ти не гориш бажанням це робити.

- Ви вже знаєте?

- Звичайно. – Іриней постукав пальцем по скроні. – Тут майже у кожного є нейромережа і система регулярно надає завдання відповідно до специфіки мешканця цієї планети.

- І яке завдання отримали ви? – з насторогою спитав у діда, на що той тільки розсміявся. – Не бійся я не займаюсь вбивствами, на це є окремий контингент. Наприклад такі як гільдія вбивць. Вона звичайно протизаконна, та це не перешкоджає їй існувати й діяти. До речі їх тобі варто остерігатись.