Частина 5. Таємнича зустріч.

Частина 5

Десь серед безкрайнього простору всесвіту на одній із планет в зоряній системі де багато води і не менше зелені. Серед гігантських дерев велетнів що височіють над безмежними вічнозеленими джунглями знаходиться невеличка територія, яка вибивається із загальної картини своїми правильними формами. Ідеальні лінії насаджень, доглянуті алеї, охайні штучні фонтани з високоякісним оздобленням виконаним рідкісними матеріалами, мармурові статуї різних величних воїнів і прекрасних жінок, яких жодна людська чи інша раса не змогла б впізнати. В центрі цього прекрасного й з усіх сторін ідеального парку стоїть стара як світ яблуня, стара та все ж жива і сильна, листя наповнене весняної зелені, скрізь рясно  розсипані рожеві квітки. Та є в неї ще одна особливість, окрім квіток на ній одночасно дозрівають і плоди, але під деревом немає жодного із них. Ще ніхто не бачив куди зникають ті плоди, що вже дозріли.

Порушуючи всі закони збереження енергії й турбуючи гармонію цього місця, неподалік яблуні утворився портальний прохід і через нього пройшов молодий, статний чоловік в білих льняних штанях і такій же сорочці. Неспішно ступаючи босими ногами по зеленій траві, що ковром розстелилася навколо дерева, він підійшов до найближчої гілки, котра доволі низько нахилилася й зупинився навпроти однієї з квіток. В цей момент квітка почала змінюватись, пелюстки осипались а під ними появилось маленьке яблучко, яке почало прямо на очах рости і наливатись. За хвилину воно виросло до розміру стиглого плоду і зірвавшись з гілки впало на попередньо підставлену лодоню чоловіка. Він посміхнувся і присів на траву при цьому смачно відкушуючи шматок стиглого плоду.

За хвилину неподалік знову відкрився портал і через нього пройшла молода жінка в довгій льняній сорочці, яка повністю була вишита чаруючими орнаментами. Вона підійшла до чоловіка і легенько кивнула головою в знак привітання.

– І тобі привіт сестричко, – проковтнувши черговий кусок яблука відповів чоловік – ти знаєш коли вперше вкусив цього плода для мене змінився ввесь світ, я відчув всю насолоду і ввесь біль свого єства, а зараз відчуваю тільки солодкий смак стиглого плода і нічого більше.

– В нас був тоді вибір і ми його зробили. Ми обидва знаємо що інакше бути й не могло. Адже це є суть кожного Його творіння - або розвиватись, або зависнути десь на початку шляху і врешті бути поглинутим темрявою та забутим.

– Так, я пам’ятаю сестричко, ти завжди була допитливою і кардинальною в своїх рішеннях. Вчитель завжди приділяв тобі більше уваги.

– Він нам обом приділяв максимум уваги, тільки ти сам відмовлявся сприймати його основні істини, а я лише намагалась краще зрозуміти мету нашого творця.

– Іронічно виходить. – голосно розсміявся чоловік підводячись з землі. – Та що вняла мету творця викликає свого несвідомого братика за допомогою. Чи може я не правий? І ти скучила за мною й просто хотіла зустрітися за останні… дай згадаю 800, ні 900, а ні 1000 років!

– А’дам! – Прикрикнула жінка. – Досить йорнічати, я ж до тебе з усією душею.

– Та я розумію Єва. – Вже спокійно відповів чоловік. - Та все ж таки могла б хоч раз на триста років виділити хвилинку для рідного брата.

– Названого брата. – Тихо промовила жінка, а потім  ніби опамятвшись додала. -  Пробач. – й опустила голову признаючи свою вину.

– Добре, говори що в тебе там трапилось такого кардинального. – З долею іронії запитав чоловік.

– Поки що не в мене а в тебе.

– У мене? Згідно останніх даних системи у  мене все в нормі.

– Це поки що. З’явився новий інженер.

– І це все? Ні ну в загальному то цікаво, хоч трішки веселіше стане і моїх трішки розшевелить, а то вже давно нічого глобального не відбувалось. Це ти в себе постійно перезагрузки робиш, ну проведеш чергову глобальну війну і почнеш з початку.

– Ти памятаєш що було коли з’явились останні два інженери?

– Ти про Крішну та Ісуса? Звичайно пам’ятаю, було весело, вони відкрили в мене дві гробниці і розширили свою свідомість, а в тебе якраз завершили дві епохи. Що правда пам’ятаю ти говорила, що останній, Ісус добровільно покинув фізичний план, щоб зберегти систему від перезагрузки. Тільки ти все одно років триста тому провела її, тільки підтерла інформацію в системі. – Чоловік говорив, проходячи то в одну то в другу сторону, біля жінки, насолоджуючись м’якістю зеленої трави.

– Так треба було з міркувань установленого напрямку розвитку цивілізації. Але це не стосується проблеми. Діло в тому що початковий рівень інженерії їх був 73 і 65 відсотків, а нинішній має 95 відсотків інженерного розвитку.

– Навіть так? А це вже вельми цікаво. – Адам зупинився і з цікавістю подивився на жінку.

– Це критично, він може розвинутись до нашого рівня і я навіть не уявляю що тоді відбудеться. Навіть система не може розрахувати можливі наслідки. І для чого Творець ввів цю змінну?

– Ну, декілька хвилин тому ти сама говорила, що це суть його творінь, або розвиватись, або бути поглинутим темрявою. – Посміхнувся Адам.

– Це було риторичне питання. – Сердито відповіла жінка.

– Та годі тобі вже злитись.  Можливо творець вважає що нам теж варто ще розвиватись і підніматись вище? Можливо ми застрягли на одному рівні намагаючись розвинути свої системи, припинивши рухатись до вищої мети?

– І коли ти став таким проникним братику? Можливо ти в чомусь і правий, але я не готова віддати в чиїсь руки своє творіння, тим більше зараз коли виток розвитку цивілізації досягнув свого піку. Я маю особисто проконтролювати подальший сценарій подій.

– Це твій вибір. – Адам підняв руки в знак примирення і прийняття рішення жінки. – Тож чого ти хочеш від мене? Я так розумію він тільки но потрапив до стартової локації, бо ще навіть не має його реєстрації в моїй системі.