Частина 3. Пісочниця

Частина 3

Перше, що побачив коли свідомість повернулась - повідомлення: “Встановлення нейронної мережі виконано успішно”, а тіло вимагало води і їжі.  Подумки змахнув повідомлення і відкрив очі. Виявилось, що я лежу на ліжку в невеликій кімнаті дерев'яного будинку, поряд на столику глечик й тарілка. Сівши і спустивши ноги на долівку заглянув у глечик. Повний до верху води, не роздумуючи взяв за ручку і з жадністю випив половину. В тарілці стояв гарячий густий суп, за тарілкою ложка і невеликий корж. Живіт відразу ж нагадав про себе голосним бурчанням. Взяв ложку і спробував суп, смачний. За п'ять хвилин справився із супом і  допив воду. Попри сильний голод, тарілки супу виявилось достатньо щоб насититись.

Тільки тепер побачив, що сиджу в одних трусах, одяг акуратно зложений на стільці, за бильцем. Саме ліжко стояло в кутку під стіною, стіл зліва під віком. Виглянув на вулицю, за склом мокрий ліс, дощ, мабуть, нещодавно закінчився. Підійшов до стільця, одягнувся, розім’яв м'язи , кілька разів присів. Координація в нормі, м'язи теж. Чудово тепер можна й з господарем познайомитись.

Відпустив силу скануючи простір. Будинок виявився невеликим, всього три кімнати. Вихід з моєї прямував у суміжну, з якої можна було потрапити в третю кімнату та на вулицю. Саме в суміжній і сидів господар. У відповідь на своє сканування відчув дотик сили господаря. Що ж, час познайомитись.

Відкривши двері я вийшов із своєї кімнати, зупинився щоб оглянутись. Зправа в стіні вмонтована цегляна плита з грубою, яка водночас слугує спільною стіною між кімнатами  де я прокинувся і сусідньою. Далі за плитою вхід в другу кімнату. В правій стіні вихід на вулицю, а посеред протилежної стіни вікно. Під вікном лавка із столом. На лавці сидить сивий бородатий дідусь з цікавістю вивчаючи мене.

- Ну здоров будь юначе. Швидко ти прийшов в себе, зазвичай доби по три сплять, а ти з самого ранку і як огірочок. Цікаво, цікаво.

- І вам доброго здоров'я господе. Я Мілько. Не підкажете де ми знаходимось.

- Ти ба ще й вихований, і спокійний, а ні тіні емоцій. Не збрехав Дорош. - розмірковував господар - Ну то й цікавіше. Мене звуть дід Іриней, я хранитель місцевих порталів планетарних серверів, ми на планеті Радага. Та ти не стій, в ногах правди нема, присідай, чаю вип'ємо, поспілкуємось. - Дід кивнув на чашки серед столу із заварником і махнув рукою в сторону плити.

Обернувшись я побачив старенький чайник, з носика якого, якраз почав інтенсивно виходити пар. Взявши його підійшов до столу і дочекавшись поки Іриней поналивав чаю із заварника долив до повного в чашки гарячої води, після чого наповнив і в заварник, а воду повернув на плиту. Сів навпроти старого за стіл. І тільки зараз звернув увагу що над дідом щось світиться, коли сфокусував увагу з'явилася інформація: “лісовик Іриней - хранитель порталів”. Оце тобі й на, прямо як в комп'ютерній грі. Я аж підвис на кілька секунд. Із ступору мене вивів дід лісовик.

- Ну запитуй малюче, по очах бачу що питань море. - Усміхнувся старий.

В голові дійсно крутився ворох питань, а головне вони всі здавалися важливими і я ніяк не міг зупинити карусель думок. Хвилин п'ять ми сиділи мовчки смакуючи трав'яний чай. Першим не витримав Іриней і запитав:

- Як ліжко, зручне?

Неочікуване питання на диво зупинило мішанину в моїй голові і я автоматично відповів.

- Дякую, дуже зручне, всі м'язи відпочили.

- Це добре, я особисто мох збирав, сім різновидів, а в подушку ще й травок добавив для міцного й здорового сну.

Нарешті в голові почали складатися осмислені питання, мабуть інформація нарешті розмістилась по поличках свідомості.

- Діду, а ви з цієї планети чи теж з Землі.

- Звісно з цієї, це велика честь бути хранителем порталів первинних планетарних серверів. Щоб стати хранителем необхідно мати більше ста усвідомлених реінкарнацій. І всі їх необхідно провести на цій планеті.

- Як це усвідомлених?

- Це коли ти після смерті народжуєшся уже з багажем знань минулого життя.

- Це мабуть важко.

- Я б так не сказав, до п'ятнадцяти років практично нічого не пам'ятаєш, відповідно маєш повноцінне дитинство і молодість, в п'ятнадцять приходить розуміння і поклик сили, після чого проводиться авторизація і відновлення всієї пам'яті. Ніби в відпустці побував.

- А хто ж тоді всі п'ятнадцять років займає місце хранителя?

- Та ніхто, таке дуже рідко буває, раз на триста, а то й чотириста років. А коли трапляється, то на той короткий термін просто закриваються місця сили і ніхто не може сюди потрапити.

- Зрозуміло. Ви ще обмовились, що являєтесь хранителем порталів. Виходить що такий перехід не один?

- Звичайно ж ні. Тільки під моїм наглядом їх більше трьох десятків, а крім мене є ще хранителі і під їх наглядом теж не менше.

- Виходить тут на планеті постійно знаходиться велика кількість жителів інших планет.

- О так, дуже велика кількість. 

- І що вони тут всі роблять?

- Як що? Теж саме що і ти, адаптуються до нових умінь і можливостей у максимально пристосованих для цього умовах.