Той хто обирає серцем.

Назар стояв на вершині, де небо торкалося землі. Після зустрічі з темним мольфаром усе довкола здавалося іншим — важчим, густішим. Навіть вітер, що колись співав йому, тепер ніби шепотів двозначно, тривожно.

Він довго мовчав, слухаючи, як гірські схили дихають туманом. І раптом у повітрі з’явився дивний звук — гул, що схожий на дзвін дерев’яних колод, які падають одне на одне. Назар обернувся — і побачив дивне видіння.

Перед ним розділилася гора. Ліворуч стояв зелений ліс — повен життя, птахів, сяйва, що йшло просто із землі. Праворуч — каміння, що тліло, зрубані стовбури, дим, і люди, що тягли гроші у мішках, збудованих на руїнах природи.

Між цими двома світами стояла постать у білій сорочці — стара, з очима, що сяяли, немов зорі в гірському небі. Назар одразу впізнав його — дух Карпат, Старий Провідник, хранитель рівноваги.

— Ти бачив обидва боки, Назаре, — сказав він глибоким голосом, у якому відлунювали громи і дзвін джерел. — І добро, і темряву, і силу, і спокусу. Але справжній мольфар не той, хто бореться, а той, хто обирає.

— Я вже зробив свій вибір, — відповів Назар. — Я на боці природи.

Провідник хитнув головою.

— Не поспішай, син гір. Ти маєш обрати не лише сторону, а шлях, яким її захищатимеш. Бо добро теж може поранити, якщо не бачить межі.

Він простягнув руки — і між двома схилами постали дві сцени, мов видіння.

На першій — Назар, який володіє величезною силою. Він піднімає бурі, зупиняє пилки, карає тих, хто нищить ліси. Люди тікають від нього, бо бояться. Карпати збережені, але пусті. У лісі не чути сміху, немає співу дітей, немає вогнищ — тільки тиша.

На другій — Назар без сили. Він говорить із людьми, переконує, навчає. Не всі слухають, не всі змінюються. Але з часом у горах з’являються саджанці, люди повертаються на землю, вчаться шанувати її. Карпати живуть — повільно, але по-справжньому.

— У першому світі ти правитель, у другому — служитель, — мовив дух. — Вибери, хто ти є.

Назар заплющив очі. Його тіло тремтіло від енергії, яку він відчував у собі після зустрічі з чорним мольфаром. Та водночас — у грудях билося інше світло. Спогади: Еля, діти, старі, що саджали ліси, сміх туристів, що вперше чули пісню Карпат.

Він зрозумів: сила без любові — це те саме, що гора без дерев. Вона стоїть, але не живе.

— Я обираю бути голосом, не владою, — сказав він нарешті. — Бо тільки через слово і приклад можна змінити серце, а не через страх.

Провідник посміхнувся, і довкола знову зазеленіло.

— Тоді пам’ятай: світ завжди даватиме тобі вибір між могутністю і людяністю. Лише той, хто зберігає людяність, здатен володіти справжньою силою.

Гора закрилася, видіння зникло, залишивши Назарові дивну легкість. Вітер знову став лагідним, а небо очистилося.

Він знав — це не кінець спокуси, але початок нового шляху.