*******

Ню-ган дуже довго дивився на неї, і раптом на його обличчі з’явилася слабка, майже втомлена посмішка.

- Душа царя — це його влада.

Леотонас зблідла, а він продовжив:

- Ти все ще думаєш, ніби людина на троні може дозволити собі внутрішній стан, де він просто батько, брат чи син. Ні, все, що в мені є, належить трону. Навіть горе. І особливо горе.

- Тоді трон вже поглинув тебе.

- Ні, він зробив мене тим, ким батько боявся бути.

- Батько боявся стати вбивцею народу.

- Батько боявся зробити вибір.

- Він помер людиною.

Обличчя Ню-гана змінилося.

- Він помер слабким.

Леотонас вдарила його. Не сильно, але дзвінко. Весь двір завмер, коні здригнулися, а візничий зблід. Хетум заплющив очі, наче людина, яка чує, як падає останній камінь мосту. Ню-ган повільно повернув обличчя, де на щоці залишився слід її долоні.

- Тепер ти точно дочка старого царя, - сказав він тихо.

- А ти точно не його син.

На мить здалося, що він уб’є її, але він лише підняв руку. Стражники підійшли, і Хетум зробив крок уперед.

- Пані під моєю відповідальністю.

- Була, - сказав Ню-ган. - Склади меч.

Хетум не рухався, а Леотонас тихо сказала:

- Не роби цього.

- Пані…

- Не тут, і не за мене. Ворота вже відчинилися.

Хетум зрозумів, і його обличчя стало старим, дуже старим. Він повільно зняв меч і поклав на землю. Стражники взяли Леотонас за руки, вона не чинила опору. Ню-ган знову піднявся на колісницю, і перед тим як дати знак, він подивився на сестру.

- Коли я повернуся, - сказав він, - то Єгипет знову стане цілісним.

Леотонас відповіла:

- Ні, коли ти повернешся, і якщо повернешся, то дізнаєшся, що труп не можна оживити.

Він відвернувся, його рука піднялася і колісниці рушили. Ворота Єгипту розчинилися ширше і армія фараона вилилася назовні.

Дорога від Суккоту стала дорогою пилу. Народ йшов від світанку і майже не зупинявся. Ті, хто дійшов раніше, передавали воду тим, хто відставав. Діти спали на плечах батьків, старі бурмотіли молитви, стада розтягувалися по боках, провідники сперечалися про наступний поворот, водні групи вже втомилися від власної важливості, але трималися.

Мойсей йшов пішки. Пил прилип до його обличчя, одягу, ран на ногах, і він відчував кожен крок. Спочатку біль був гострим, потім став тупим, а потім перестав бути окремим і злився із загальним шумом народу.

Перед ним лежала пустеля. Не як слово з пророцтва, а справжня. Світла, жорстока, відкрита, з лініями піску і каменю, де око не бачило стін. Тут не було фараона, але не було і хліба, і води, і звичної тіні. І свобода не стояла на воротах, з лагідними руками, а чекала на них на голому просторі.

Аарон наздогнав Мойсея ближче до полудня.

- Задні групи вже відійшли від Суккота. Втрати невеликі, троє дітей загубилися, але всіх знайдено. Один старий помер вранці, і його родина понесла тіло.

Мойсей заплющив очі.

- Тіло треба було залишити.

- Вони відмовилися, і сказав, що якщо будуть нести, то нехай несуть по черзі і не затримують свій десяток і сотню.

Мойсей подивився на нього, а Аарон втомлено сказав:

- Я не став сперечатися з їх любов’ю, в перший день після Єгипту.

Вони йшли мовчки, а потім Аарон додав:

- Є ще новина.

Мойсей вже знав, бо відчув це по тону.

- Колісниці?

- Посланець з пагорба бачив пил.

Мойсей не зупинився.

- Скільки?

- Багато.

Мойсей озирнувся, і поки що він бачив лише пил від мільйонів ніг свого народу. Але за цим пилом, далі і нижче до землі, піднімалася інша хмара: швидка, пряма та залізна.

- Він не втримався, - сказав Аарон.

- Він і не мав.

- Ти чекав?

- Я сподівався, що смерть сина зупинить його.

Звістка про погоню облетіла народ швидше за вітер, бо неможливо приховати хмару колісниць від чотирьох мільйонів очей.

Спочатку задні групи побачили пил, потім почули глухий стукіт, а згодом прибігли перші гінці:

- Єгипет наступає!

- Колісниці!

- Фараон!

- Вони наздоганяють!

Те, що всю ніч трималося в порядку, почало тріщати. Люди прискорювали крок, а потім зіштовхувалися. Десятники кричали, намагаючись утримати групи, діти прокидалися від паніки і починали плакати. Стада металися, хворі на ношах стогнали, коли ті, хто їх ніс, намагалися бігти. Жінки хапали дітей за руки так міцно, що ті кричали від болю. Чоловіки озиралися і шукали каміння, палиці, ножі, ніби могли зупинити колісниці своєю люттю.