*******

Леотонас зблідла.

- Ні, я скажу їм: якщо ми зараз вб’ємо всіх ізраїльтян, ваші діти не воскреснуть.

Ню-ган прошепотів:

- Але їхній Бог почує крик.

І в цих словах було стільки ненависті, що кімната стала холодною.

Ню-ган вийшов у коридор із сином на руках. Люди розступалися, дехто падав на коліна і ридав, а дехто простягав до нього руки, ніби фараон міг пояснити їхню власну втрату. Він не дивився на них, а йшов до Залу Сонця. Леотонас йшла за ним не тому, що могла зупинити, а тому що мала стати свідком.

В залі вже збиралися люди. Менхотеп прибув першим із жерців, і його обличчя було мертво-сірим. Він теж втратив когось — це було видно з порожнечі в очах, хоча він тримався прямо. Воєначальники приходили один за одним, і багато хто ще не встиг повністю одягнутися. Хтось був босоніж, у когось на одежі була кров, у багатьох обличчя були опухлими від сліз. Писці тремтіли, але вже тримали палички.

Ню-ган увійшов і поклав тіло сина на сходи трону, щоб всі бачили. Маленьке тіло під золотим троном.

Потім він піднявся вище і повернувся до зали.

- Єгипет кричить, - сказав він.

Ніхто не відповів.

- Ви чуєте?

Чули всі, бо крики не вщухали. Вони лунали крізь стіни, коридори, ніч і сам камінь.

- Вони вбили всіх наших первістків.

Менхотеп тихо сказав:

- Великий царю…

Ню-ган підняв руку.

- Не виправляй мене, і не кажи «їхній Бог». Не кажи «лихо» чи «знак». Це вони, бо Мойсей так говорив, і Аарон так говорив. Їхні раби готували шлях, і вони помазали кров’ю свої двері, поки наші діти спали. Вони знали.

Леотонас сказала:

- Вони захищалися.

Ню-ган не подивився на неї.

- Вони знали.

Менхотеп заплющив очі, бо розумів, до чого веде це слово.

Ню-ган продовжив:

- Це не прохання про свободу, а це війна. Війна проти трону, Єгипту, наших домівок і дітей.

Один воєначальник, який втратив старшого сина, зробив крок уперед.

- Наказуй, великий царю.

Ню-ган подивився на нього.

- Всі східні ворота закрити.

Писці записували.

- Всі дороги до Гошена перекрити.

- Так, великий царю.

- Всі робочі поселення оточити.

Леотонас відчула, як серце забилося в грудях.

- Ню-ган…

Він продовжив:

- Раббахів і голів сімей взяти першими, жінок-охоронниць запасів за ними. Всіх, у кого знайдуть кров на дверях…

Він замовк, а потім сказав повільніше:

- Ні.

Зал чекав, а Ню-ган подивився на тіло сина і промовив:

- Знищити їх усіх.

Тиша стала мертвою. Навіть крики, за стінами, ніби відступили на мить.

Менхотеп зблід до сірого.

- Великий царю…

Ню-ган повернувся до нього.

- Ти заперечуєш?

Жрець відкрив було рота, але одразу закрив. Він зрозумів, що це вже не покарання чи придушення, а винищення. Але перед троном лежав мертвий син фараона, і весь Єгипет кричав.

Менхотеп опустив очі.

- Храм… здійснить очищення.

Леотонас з жахом подивилася на нього.

- Яке очищення?

Він не підвів очей, а Ню-ган сказав:

- Добре.

Потім повернувся до військових.

- До світанку жоден з них не повинен вийти.

Леотонас різко виступила вперед.

- Ти запізнився.

Всі повернулися до неї, а Ню-ган повільно подивився.

- Що ти сказала?

Вона зрозуміла, що сказала занадто багато, але вже сказала.

В залі стало тихо.

- Що ти знаєш? - запитав Ню-ган.

Леотонас стояла прямо і мовчала.

- Я знаю, що ти думаєш повільніше за вогонь.

Він повільно спустився зі сходів.

- Повтори.

- Ти хочеш закрити ворота після того, як Бог вже відкрив ніч.

Він підійшов до неї майже впритул.

- Ти знала?

- Я знала, що Мойсей прийде до свого народу.

- Ти знала день Виходу?

Вона мовчала, і це була відповідь. Ню-ган підняв руку, і на мить вся зала подумала, що він вдарить її. Він не вдарив, а зробив гірше.