Розділ 32: Дев’ятий день місяця Абіба

На дев’ятий день місяця Абіба, Мойсей перестав говорити слово «скоро», яке слугувало їм три роки. Воно гріло тих, хто ще міг чекати, дратувало тих, хто втомився чекати, рятувало тих, хто боявся точної дати, і мучило тих, хто щоночі запитував: скоро — це коли? Тепер це слово померло, і замість нього з’явився день. Не надія, образ чи таємний знак на стіні, а точний день.

Мойсей відчув його ще до світанку. Він прокинувся в маленькому будинку біля старого каналу, де останні тижні майже не спав, а засинав на короткі проміжки між зустрічами, суперечками, розпорядженнями та молитвами. На підлозі лежав посох, а біля дверей сидів Аарон, який теж не спав. Зовні дув теплий вітер, але після жаб і смороду Єгипет все ще пах болотом, гниллю і страхом.

Мойсей сів, і Аарон одразу розплющив очі.

- Що?

Мойсей не відповів, бо він слухав. Не вухами, а глибше. Як тоді біля куща, чи у саду старого царя, чи у тиші після прокльонів народу. Голос не гримів, а лише вимовив: Тепер пора.

Мойсей заплющив очі, і всередині стало тихо. Так тихо стає перед тим, як людина робить крок з берега у воду і розуміє, що назад тіло вже не вийде.

Аарон підвівся.

- Ти почув?

Мойсей кивнув.

- Коли?

- Завтра вночі почнеться, на світанку — Вихід.

Аарон довго дивився на нього, а потім видихнув. Не з полегшенням, а важко.

- Значить, сьогодні.

- Сьогодні збираємо керівників.

- Всіх?

- Всіх, кого зможемо.

Аарон подивився на двері, за якими темнів Єгипет.

- Тоді нехай Бог сьогодні буде швидшим за писарів.

До полудня звістка розійшлася таємними шляхами. Не словами «вихід завтра», бо такі слова занадто великі, щоб довіряти першому-ліпшому вітру. Передавали інакше: спекти хліб без закваски, перевірити ремені, літні люди — до перших сімей, дітям — не розходитися після заходу сонця, воду закрити, вогонь не гасити, раббахи — до каменю, дев’ятий день Абіба.

Каменем називали стару каменоломню. Ту саму, де вперше пролунало «ам», і де всі говорили: шлях є. Ту, куди люди приходили з відчаєм, після цегли без соломи, і де багато хто вперше сказав: мій дім піде. Тепер там мали почути останнє, - не обіцянку, а наказ в дорогу.

До вечора в каменоломню почали приходити люди. Не натовпом, а по двоє, троє, і з великими проміжками та різними стежками. Під виглядом жінок, що йдуть по воду, чоловіків, що несуть зламані інструменти, старих, яких виводять подихати свіжим повітрям чи дітей, які шукають козеня, якого вже давно з’їли.

Приходили раббахи північних і південних ям, голови сімей з Гошена, водяні жінки Сари, пічники Бен-Урі і землероби, яких запрягали в плуги. Приходили десятники та сотники майбутнього шляху. Ті, хто знав мови, колодязі, міг нести хворих і вгамувати паніку одним поглядом. Прийшли і кілька єгиптян. Не військових, дворян чи жерців, а слуги, дрібні землероби, одна вдова писаря і двоє мулярів. Прийшла жінка з палацової пральні, яка привела з собою сина і сказала Мірі:

- Якщо твій Бог виводить рабів із дому рабства, то запитай у нього, чи знайдеться місце для тих, хто народився в цьому домі, але вже не володіє власним життям.

Міра довго дивилася на неї, а потім відповіла:

- Місце знайдеться, але дорога не стане легшою від того, що ти єгиптянка.

Жінка кивнула.

- Моє життя теж не було легким.

Мойсей прийшов останнім, бо до пізньої години ходив по зовнішніх точках, перевіряв знаки, посильних, обхідні дороги та сигнали біля водних дворів. Аарон хотів іти з ним, але Мойсей наказав йому залишатися біля каменю.

- Якщо я не прийду, - сказав Мойсей, - то говори ти.

Аарон подивився на нього так, ніби хотів вдарити.

- Ти сьогодні особливо розсудливий.

- Сьогодні не можна витрачати час на страх.

- Ти щойно доручив мені розпочати Вихід без тебе.

- Так.

- Це не страх, на твою думку?

- Це порядок.

Аарон вилаявся так, що Ексебед, яка стояла поруч, тихо сказала:

- Сину мій, частину цих слів краще залиш Єгипту.

Аарон зніяковів, а Мойсей вперше за день посміхнувся.

І ось тепер він увійшов до каменоломні, і всі розмови стихли. Лампи горіли низько, прикриті чашами, щоб світло не видало зібрання здалеку. Обличчя людей висвітлювало вогняне світло знизу, і від цього вони здавалися старшими, глибшими, майже висіченими з каменю. На стінах тремтіли тіні, а над каменоломнею було відкрите небо, холодне та чисте.

Мойсей піднявся на центральний камінь, Аарон став поруч. З іншого боку стояла Міра, за нею — Сара, Халев, Бен-Урі, Хадаса, Еліав-молодший, старі, яких принесли на ношах, і ті, хто ще недавно вагався. Ексебед стояла в першому ряду, Леотонас не було. Мойсей не дозволив собі шукати її погляд у темряві, бо її місце було в палаці, в самій пащі. Він мав вірити, що вона ще жива, і не дозволяти цій вірі ставати слабкістю.