*******

Ню-ган подивився на неї, а потім повільно опустив сандалію і розчавив.

- Продовжимо, - сказав він.

Ближче до ночі місто почало смердіти. Не просто пахнути болотом, а смердіти. Жаби гинули тисячами: під ногами, в печах, в сухих кімнатах, в закритих посудинах, в храмах та під дверима будинків. Їхні тіла швидко здувалися, а слиз висихав і ставав липкою плівкою на камені. Вода в каналах покрилася мертвими тілами, щури повернулися, і мухи теж. Сарана пішла, залишивши голод, а жаби прийшли і принесли сморід. Люди не могли їсти, бо хліб пах жабами. Вода, одяг, шкіра, - все пахло жабами. Навіть молитви, здавалося, пахли гнилою болотною плоттю.

В хатинах ізраїльтян було гірше, бо там було менше закритих місць. Але в палаці було страшніше, бо Єгипет вперше побачив, що золото не захищає від гидоти. Жаби сиділи на мармурі так само охоче, як на болоті, бо вони не знали станів.

Аарон сказав:

- Ці жаби справедливіші за писарів.

Мойсей подивився на нього.

- Ти жартуєш, щоб не блювати?

- Так.

Вони йшли до храму Осіріса. Не тому, що хотіли бачити жерців приниженими, а тому що ходили чутки, що там відбувається щось таке, про що народ повинен знати.

Храм Осіріса стояв біля старого водного каналу, де проводили обряди смерті та відродження. Його стіни були темними, прохолодними, вкритими зображеннями зеленого бога, володаря потойбічних вод. Зазвичай там пахло миррою, олією, вологим каменем і квітами, які приносили на згадку про померлих. Але тепер храм смердів болотом, біля входу лежали купи жаб. Служителі згрібали їх дерев’яними лопатами, але живі вистрибували з мертвих куп, ніби сама смерть завагітніла. Маленькі змії ковзали між сходами, а ящірки сиділи на священних зображеннях.

Мойсей і Аарон увійшли через бічний прохід. Всередині було темно, але не порожньо, бо головний зал був заповнений живою масою. Жаби вкривали підлогу майже суцільним шаром, і вони стрибали, повзали, тиснули одна на одну, підіймалися на основи колон. У воді ритуального басейну їх було стільки, що поверхня здавалася рухомою шкірою, а маленькі змії миготіли між ними тонкими лініями.

І серед усього цього, по коліна в живій масі, стояли жерці і співали гімн не Осірісу, а Сонцю. Це був наказ Ню-гана, що у всіх храмах, незалежно від Бога, співати гімн Сонцю, як підтвердження влади нового фараона.

Жерці стояли в білому, але тепер це біле було забруднене слизом. Вони тримали руки піднятими і їхні губи рухалися у встановленому ритмі. Голоси виголошували стародавні слова про світло, порядок, чистоту та царське дихання. Не у всіх, але їх голоси тремтіли. Спочатку у молодших, потім у середнього ряду, і навіть в одного старшого жерця, який намагався втримати ноту, поки по його нозі повзла змія.

- Сонце, що сходить над першими водами…

Його голос зірвався, бо жаба стрибнула йому на груди. Він збив її, але долоня затремтіла.

- Сонце, що очищає землю…

Під ногами щось лопнуло, і сморід став сильнішим.

- Сонце, що ставить кожного на місце…

Один жрець захлинувся блювотою, а інші продовжили співати голосніше, наче могли перекрити його.

Аарон стояв біля колони, його обличчя було суворим.

- Вони бояться зупинитися.

Мойсей кивнув. Це було гірше, ніж якби жерці втекли. Бо втеча показала б страх, а вони стояли і співали, - не вірою, а покорою. І в цьому був весь Єгипет: по коліна в живій гнилі співати гімн чистоті, бо фараон наказав світлу бути сильнішим за сморід.

Менхотеп стояв біля головного басейну, теж по коліна серед жаб. Його обличчя залишалося майже спокійним, але Мойсей бачив, що його губи посиніли, а на шиї пульсувала жилка. У руці він тримав жезл так міцно, що пальці побіліли, але все одно він співав:

- Нехай коло буде непорушним…

Мойсей вийшов із тіні, і Менхотеп побачив його. Його голос на мить затремтів, але потім жрець продовжив ще голосніше. Мойсей підійшов так близько, як міг, не занурюючи ноги в живу масу глибше за щиколотку.

- Зупинись, - сказав він.

Менхотеп не відповів.

- Ти стоїш на знаку Бога, і співаєш проти нього.

Жерці продовжували співати, і Аарон підійшов до Мойсея:

- Вони не чують.

- Чують.

Мойсей зробив ще крок. Жаби розбігалися від його ніг, але одразу ж поверталися.

- Менхотеп!

Гімн обірвався, але деякі жерці продовжували по інерції, а потім замовкли один за одним.

Менхотеп повернув голову.

- Ти прийшов насолоджуватися?

- Ні.

- Тоді навіщо?

- Дивитися, як Єгипет пояснює жаб’ячий сморід гімном.

Обличчя жерця стало кам’яним.

- Це природне порушення вод.

- Тоді навіщо співати гімн Сонцю, стоячи по коліна серед жаб?