Розділ 31: Жаби і сморід

Після сарани Єгипет почав боятися тиші. Люди прислухалися до вітру, до води, до птахів, до нічних звуків у стінах. Якщо гавкали собаки, матері прокидалися. Якщо в канаві плескалася риба, старі виходили до дверей. Якщо в храмі били малі барабани, робітники піднімали очі: А що тепер? Яка нова біда йде по землі? Що ще придумав фараон?

Ню-ган наказав відновити порядок. І ці слова писарі розвісили на складах, біля воріт, у робітничих поселеннях та на ринках: ПОРЯДОК ВІДНОВЛЕНО.

Під цими словами лежала мертва сарана, яку згрібали в ями, спалювали, топили в каналах, згодовували птахам, які поверталися занадто повільно. Вода в деяких місцях зеленіла від розкладених тіл, поля стояли голими, а дерева здавалися хворими руками, піднятими до неба. Але Єгипет писав, що порядок відновлено.

Аарон, побачивши таку табличку біля північного складу, довго дивився на неї, а потім сказав:

- Єгипет одного разу напише «ми живі», на власній могилі.

Міра відповіла:

- Головне, щоб нас не попросили ліпити з неї цеглу.

Мойсей не посміхнувся. Після чорної хмари в ньому стало менше слів, бо він бачив, як люди дивляться на небо, чекаючи наступного удару. І розумів, що кожне лихо наближає Вихід, але не робить шлях легшим. Земля відповідала фараону через страждання тих, хто й так був слабким.

І все ж народ вже не був колишнім. Сарана з’їла зелень, але не розірвала таємні зв’язки. Ті, хто ділив воду в дні хмари, тепер довіряли один одному більше, ніж в самі скрутні часи. Ті, хто разом збивали сарану з дітей, вже не сперечалися так запекло про старі родові образи. Голод ще не настав повністю, але його тінь навчила людей цінувати не тільки свій дім, а й сусідній.

Ню-ган бачив це, і тому він подвоїв перевірки. Жерці ходили по поселеннях, «очищаючи» будинки і вишукуючи знаки Єдиного Бога, Джеховіха. Писці оновлювали списки сімей, військові перевіряли дороги, наглядачі шукали запаси. Біля всіх воріт стояли нові люди Ню-гана, молоді та жорстокі, бо молода жорстокість любить доводити, що гідна влади.

А потім вода почала рухатися, і першою це помітила Сара. Вона стояла біля каналу на світанку, перевіряючи бурдюки після нічної роздачі води. Вода була каламутною, але не гіршою, ніж після вітрів і сарани. Жінки сперечалися про те, скільки треба дати сім’ям із хворими дітьми, коли Сара раптом підняла руку.

- Тихіше.

Всі замовкли, і тільки канал шумів, ніби в глибині хтось перебирав мокрі камені. Потім на поверхні з’явилися бульбашки: десятки, сотні. А згодом з води виринула зелена жаб’яча голова. Ця жаба вилізла на мулистий берег, сіла, надула горло і видала низький хрипкий звук. За нею з води піднялися ще три, потім десять, а потім берег заворушився.

Жінки відступили, бо болото, біля каналу, ніби ожило. Жаби лізли одна на одну, слизькі, блискучі, великі та малі. Вони вистрибували з води, падали назад, лізли на каміння, на глечики, на ноги жінок. За ними з’явилися маленькі ящірки, а потім змії — тонкі водяні, не всі отруйні, але досить швидкі, щоб змусити людей кричати.

Сара схопила дитину, що стояла найближче до води.

- Назад!

Але жаби все лізли та лізли на берег, і до полудня вони були повсюди. Не тільки біля води, а й на дорогах, у будинках, на дахах, в зернових ямах і під циновками. Вони були в печах, де вони гинули від спеки і наповнювали повітря огидним запахом, в кошиках з хлібом, в дитячих колисках, в колодязях і в храмових чашах. Жаби падали з завіс, коли їх відкривали, вистрибували з посудин з борошном, розчавлювалися під ногами і залишали слиз на підлозі. Їхні очі блищали в темряві, як маленькі мокрі камінці. Вони квакали так голосно, що до вечора люди вже не чули власних думок.

В північних ямах жаби заповнили глиняні улоговини, і коли робітники намагалися замішувати глину, то під ногами лопалися живі тіла. Глина змішувалася зі слизом та кров’ю, але наглядач кричав:

- Працювати!

Але сам відступив, коли з форми, для цегли, вистрибнула велика болотна жаба і сіла йому на сандалію. Тоді Міра підняла її за задню лапу і кинула в бік складу.

- Ось тобі солома від фараона!

В палаці жаби з’явилися під вечір. Фонтани були вкриті зеленими тілами, лотоси тремтіли під вагою жаб, а кам’яні леви, біля водойм, стояли з мокрими спинами. Слуги бігали з кошиками, збирали їх десятками, але за кожним кошиком збирався наступний.

Потім вони проникли всередину. На кухнях кухарі відмовилися готувати, коли з хлібної печі почувся вологий тріск, а потім запахло горілим тілом. У дитячих кімнатах знатних будинків жінки верещали, витягуючи жаб із м’яких покривал. У залі Тростинових Колон одна жаба сиділа прямо на золотому підлокітнику крісла старого фараона, ніби зайняла місце мертвого царя і не збиралася поступатися.

Леотонас побачила це і розсміялася, а Тая подивилася на неї з тривогою.

- Пані, це не смішно.

- Вибач, але вперше за багато днів трон виглядає чесно.

Потім вони пішли в покої Леотонас, куди слуги марно намагалися не пускати жаб. Одна вже сиділа на краю бронзового дзеркала і дивилася на них чорними круглими очима. Тая взяла чашу і накрила її.

- Я більше не розумію, де закінчується покарання і починається знущання над усіма нами.