*******

Мойсей відчув, як слова важко проникають у нього.

Хадаса знову взяла голку.

- Скажи Аарону, що в мене є список жінок, які вагалися, але після наказу Ню-гана вони готові.

- Скільки?

- Сімдесят два доми.

- Сімдесят два?

- Жінки вміють чекати, Мойсею. Але коли вирішують, то вже з вузлами, хлібом і дітьми на руках.

Він майже посміхнувся.

- Міра буде задоволена.

- Міра вже знає.

А Ню-ган, тим часом, посилював тиск. Він наказав вивісити на складах нові знаки: «Хто говорить про вихід, той краде хліб у свого дому»; «Хто слідує за Мойсеєм, той прямує до пустельної могили»; «Фараон годує, а пустеля їсть».

Писці писали красиво. Люди читали погано, але знаки їм пояснювали наглядачі. У відповідь діти почали малювати поруч маленький знак стежки. Не слово, а просту лінію між двома точками. Спочатку на стінах, а потім на цеглі. Потім на внутрішній стороні глечиків для води та на підошвах старих сандалій. Наглядачі стирали, але знаки з’являлися знову.

Згодом зловили хлопчика років дев’яти, довго били, а потім запитали, хто навчив. І він відповів:

- Дорога.

Його били ще, але наступного дня знак стежки з’явився на дверях самого складу соломи. Міра, побачивши його, довго сміялася. Потім заплакала, а потім знову сміялася.

Аарон сказав їй:

- Ти лякаєш людей.

Вона витерла обличчя.

- Добре.

Через два тижні, після наказу, Мойсей і Аарон знову зібрали раббахів, і цього разу каменоломня була повна. Прийшли ті, хто раніше уникав зустрічей, і прийшли землероби, у яких забрали худобу. Прийшли пічники, водоноси, старі піснярі, провідники, десятники, матері з дітьми, яких ні з ким було залишити. Прийшли навіть троє єгипетських слуг, із палацових господарств, — не в коло, а стали з краю, зі схиленими головами. Вони сказали, що якщо Ню-ган перетворить ізраїльтян на попіл, то потім настане черга всіх інших, хто не народився достатньо високо. Їхня присутність викликала напругу, і один чоловік сказав:

- Єгиптяни серед нас.

Слуги хотіли піти, але Мойсей зупинив їх.

- Вони прийшли слухати.

- Їхній народ тримає батоги.

Один єгипетський слуга, старий, зі згорбленою спиною, тихо сказав:

- Мій народ теж отримує по шиї.

Це не заспокоїло всіх, але змусило замовкнути. Аарон вийшов у центр, але не став говорити одразу. Він довго дивився на обличчя присутніх, а потім сказав:

- Ви прийшли не тому, що стало легше.

Глуха згода прокотилася по колу.

- Не тому, що страх зник.

Хтось гірко посміхнувся.

- І не тому, що повірили Мойсею більше, ніж раніше.

Багато хто подивився на Мойсея, а Аарон продовжив:

- Ви прийшли тому, що Ню-ган показав те, про що ми говорили три роки. Єгипет вважає вас не людьми, а майном, матеріалом, глиною. Він вважає вас худобою, без ціни худоби.

Він вказав у бік полів.

- Коли йому не вистачило волів, він взяв ваші плечі. Коли не вистачило соломи, взяв ваші спини. А коли не вистачить цегли, візьме ваших дітей. Хто хоче чекати, що фараон згадає про милосердя?

Ніхто не відповів, і тоді Аарон повернувся до Мойсея.

- Скажи їм.

Мойсей вийшов вперед, і тепер люди дивилися на нього інакше. Не з колишньою надією чи вірою, і не з тією чистою люттю, що була в ямах. Тепер їхні погляди стали важчими. В них було менше мрій, але більше рішучості. І Мойсей зрозумів, що це і є той страшний плід жорстокості Ню-гана, який хотів зламати надію, а зламав ілюзію, що без Виходу можна жити.

- Я не буду вам говорити, що біль був потрібен, - сказав Мойсей, – бо ніхто не має права говорити це людині під батогом. Я не скажу, що ваші прокляття були несправедливими, бо хто страждає, той кричить від рани, а рана не вибирає красиві слова.

Тиша стала уважною.

- Але я скажу те, що бачу зараз. Багато хто з вас раніше запитував: навіщо йти, якщо можна вижити тут? Ню-ган відповів. Багато хто запитував: а якщо пустеля страшніша за Єгипет? Ню-ган відповів. Багато хто запитував: може, наші діти навчаться жити обережно? Ню-ган відповів.

Мойсей зробив паузу.

- Його відповідь — це цегла без соломи, люди замість худоби, старійшини замість мішеней і діти без майбутнього.

Хадаса стояла в першому ряду, Наам стояв поруч з нею. Він не дивився на Мойсея з теплотою, але стояв.

Мойсей продовжив:

- Тому питання тепер не в тому, чи небезпечний шлях. Небезпечний. І не в тому, чи будемо ми боятися. Будемо. І не в тому, чи всі дійдуть. Я не буду брехати, бо не знаю. Питання в іншому: чи залишиться хтось людиною, якщо він залишиться в Єгипті?