*******

Мойсей пішов з каменоломні сам, і не попередив Аарона. Він пішов до пустельного гаю, де колись горів кущ. Ніч була холодною, пил скрипів під сандалями, і десь вили собаки. Далеко сяяв палац Ню-гана — спокійний, золотий і впевнений, що це він сьогодні перетворив людей на худобу, а глину — на вирок.

Мойсей дійшов до гаю, ледь не втративши сили. Кущ стояв там же, - звичайний, темний і без вогню. І це розлютило його найбільше. Він підійшов до нього і зупинився.

- Говори.

Тиша, тільки вітер гудів навколо.

- Говори!

Птах злетів з гілок і зник у темряві, а Мойсей стояв перед кущем, стискаючи посох.

- Ти послав мене до фараона, і я пішов. Я сказав: Відпусти мій народ, і він відмовив. І що тепер? Тепер дітей б’ють, бо їхні батьки не знайшли соломи. Жінки збирають суху траву до крові, чоловіки тягнуть плуги замість волів, а старійшини ховаються. Люди проклинають моє ім’я. Вони мають рацію?

Тиша.

- Вони мають рацію? - закричав Мойсей.

Його голос зірвався, і він ударив палицею об землю.

- Я обіцяв їм шлях, а приніс нові батоги. Я говорив їм про народ, а тепер кожен дім рахує, скільки болю прийшло після цього слова. Я говорив, що Ти почув їхній крик. Де Ти? Де Ти був сьогодні, коли Наам кинув мені цеглину під ноги? Де Ти був, коли людину запрягли в плуг? Де Ти був, коли Хадаса запитала, що є сьогодні — шлях чи нові рани?

Мойсей важко дихав, і на мить замовк, але потім сказав тихіше:

- Ти сказав, що Ти вже там, куди я боюся йти. То де Ти тепер?

Кущ не горів, а тільки вітер ворушив сухі гілки. Мойсей опустився на коліна. Але не в поклонінні, а в безсиллі.

- Я не можу, - тихо сказав він. - Я не можу нести їхнє прокляття і Твоє мовчання одночасно.

Відповіді не було. Тільки в тиші лунали людські голоси, і Мойсей закрив обличчя руками.

- Я слухаю, - прошепотів він. - Але чую лише біль.

Тоді прийшов Голос. Не з вогню чи грому, а з самої тиші.

- Тепер ти чуєш їх так, як Я чую.

Мойсей завмер. Сльози стояли на обличчі, але він не підняв голови.

- Це відповідь?

- Це початок відповіді.

 Вони страждають більше.

- Так.

- Через мене?

- Через фараона, який відмовив, і Єгипет, який тримає. Через свободу, яка стала близькою, і тому налякала трон. І через тебе теж, бо ти погодився бути посланцем.

Ці слова не втішили, бо були занадто чесними.

- Значить, я винен?

- Ти причетний, а це важче за провину.

Мойсей підвів голову. Кущ все ще не горів, але ніч навколо нього стала глибшою.

- Я не розумію.

- Провина шукає покарання або виправдання, а причетність шукає вірності.

- Скажи це Хадасі.

- Сам скажеш, але не сьогодні. Сьогодні ти повинен перестати просити шляху без болю.

Мойсей похитав головою.

- Я не просив, щоб це було безболісно. Я просив, щоб це було не важче, ніж вони можуть витримати.

- Ти не знаєш міри.

- А Ти знаєш?

Настала тиша, і Мойсей злякався власних слів. Але Голос не зник.

- Так, і тому Я послав тебе не до легкого народу, і не проти слабкого царя.

Мойсей заплющив очі.

- Я не хочу бути причиною їхніх нових ран.

- Тоді повернися до палацу, попроси Ню-гана про м’який ланцюг і назви це милістю.

Слова були як ніж.

- Ні.

- Чому?

- Тому що він не надасть милості, а знайде привід гнобити ще більше.

- Так ти вже знаєш.

- Знаю що?

- Що фараон не відпустить народ, бо шкодує за робітниками, і що Вихід викриє недолугість його влади. Тепер будь-яка дія покаже, що Єгипет воліє скоріше знищити людей, аніж визнати їх чужими.

Мойсей мовчав, а Голос продовжив:

- Це стане видно всім, і навіть тим, хто зараз проклинає тебе.

- Але вони можуть не дожити до цього розуміння.

- Дехто не доживе.

Мойсей стиснув зуби.

- Як Ти можеш говорити це так спокійно?

- Я говорю це не спокійно, Я говорю це вічно. Ти чуєш малу частину Моєї скорботи і думаєш, що це мовчання.

Мойсей не міг дихати. Ці слова проникли в нього і розбудили щось страшне: думку, що Бог не стоїть осторонь від болю, але й не усуває його так, як того вимагає людина. Що Його відповідь — це не пояснення, після якого все стає прийнятним. Його відповідь — це шлях крізь неприйнятне.