*******

Настала глибока тиша. Жоден писар не відразу записав, а потім палички заскрипіли, поспішаючи наздогнати те, що сталося.

Ню-ган повільно схилив голову.

- Повтори.

Мойсей повторив:

- Відпусти народ Мій.

Ню-ган подивився на зал.

- Народ?

Він вимовив це слово так, ніби пробував його на смак і знаходив у ньому бруд.

- Цікаво, вчора це були робочі руки, а сьогодні вже народ? Завтра це буде царство, а післязавтра армія?

Аарон відповів:

- Народ був народом до того, як Єгипет навчився записувати його інакше.

Ню-ган повернувся до нього.

- Тебе запитували?

- Ні.

- Тоді чому говориш?

- Тому що ти запитав уголос.

Кілька військових ворухнулися, а Ню-ган посміхнувся.

- Сміливий в мене раб.

Аарон ледь помітно вклонився.

- Зручно називати сміливістю те, що не можна назвати брехнею.

Ню-ган подивився на Мойсея.

- Він тобі подобається? А ця мова ям? Пряма, груба, без виховання. Напевно, здається тобі правдивою, після палацових шовків.

- Він говорить від народу, - сказав Мойсей.

- Ні, він говорить, бо ти дав йому відчути, ніби його голос має вагу.

- Голос має вагу, коли говорить правду.

Ню-ган тихо розсміявся.

- Правда. Народ. Справжній. Шлях. Скільки ж нових слів приніс до Єгипту хлопчик із кошика.

Леотонас на мить заплющила очі, а Ню-ган повільно підвівся з трону.

- Скажи мені, Мойсею, коли ти їв хліб мого дому, це була в’язниця?

- Твого дому?

- Дому єгипетського фараона. І мого, за правом крові, якщо тобі так легше.

- Хліб не стає твоїм, якщо його випікають руки рабів.

Залою прокотився глухий шум, і Ню-ган спустився на одну сходинку.

- А тканини, які носило твоє тіло? Вчителі, які відкривали тобі книги? Вартові, які охороняли твій сон? Жінка, яка витягла тебе з річки? Цар, який дав тобі життя замість смерті? Це теж було рабство?

Мойсей поглянув на Леотонас. Вона дивилася прямо на нього, не благаючи, а витерплюючи.

- Це була милість окремих людей, - сказав Мойсей, - а не святість системи.

У Ню-гана посмішка зникла, але голос залишився рівним.

- Ти раб, якого зігріли біля царського вогню, а тепер ти кусаєш руку, яка врятувала тебе.

Слова влучили в зал точно, і палац чекав на відповідь. Жерці чекали, що Мойсей спалахне, а писці чекали формулювання.

Леотонас зблідла, і Аарон ледь повернув голову до Мойсея. Мойсей згадав про руки Ексебед, які відпускали кошик; руки Леотонас, які піднімали його з води; руки старого фараона, що тримали його біля фонтану. І інші руки. Руки, що місили глину, руки Хадаси, що тримали мертвого Ірама, руки Рама, зв’язані за спиною, руки старих, які навчали дітей слову «ам».

Він тихо відповів:

- Рука, яка рятує одну дитину і душить тисячі, не стає святою.

Зал вибухнув шепотом, а Менхотеп зробив крок уперед:

- Це блюзнірство проти царського дому.

Леотонас раптом сказала:

- Ні.

Всі повернулися до неї, і вона стала прямо.

- Це не блюзнірство, а біль, яку царський дім заслужив почути.

Ню-ган подивився на неї.

- Сестра, не втручайся.

- Тоді не використовуй мою любов як щит для своєї влади.

В залі стало ще тихіше, і Ню-ган не підвищив голосу.

- Ти сумуєш, і я пробачаю цю слабкість.

- Не пробачай мені те, чого не розумієш.

На обличчі Ню-гана промайнула дуже коротка тінь, а потім він знову повернувся до Мойсея.

- Ти просиш відпустити мільйони людей, бо невидимий Бог назвав їх своїми.

- Так.

- А я кажу, що вони мої.

- Вони не речі.

- Все, що живе в Єгипті, належить фараону.

- Тоді твій бог — це рабство.

Ню-ган спустився ще на сходинку.

- Обережно.

- Я прийшов не за обережністю.

- Ні, ти прийшов перевірити, чи живий я після коронації. Живий. І я скажу тобі те, що мій попередник занадто довго не хотів говорити: Єгипет не віддасть своє тіло на прохання чужого голосу.

Аарон запитав: